В Україні не існує системи лікування хворих на небезпечні вірусні гепатити В та С, незважаючи на те, що Європейське бюро Всесвітньої організації охорони здоров’я визнало гепатити з парентеральним шляхом передавання (через кров) як світову проблему, яку належить вирішувати негайно.

Про це тижневику «Дзеркало тижня» (№ 44, 22-28 листопада) заявив професор, завідувач кафедри інфекційних хвороб Національного медичного університету ім. О. Богомольця Анатолій ПЕЧІНКА.

Він зазначив, що навіть у багатомільйонному Києві немає сучасного гепатоцентру, хоча про його створення говорили давно і багато, а особливо напередодні чергових виборів. Але цю ідею, за словами професора, поховали три роки тому, коли закрили інфекційне відділення Центральної міської клінічної лікарні, на якому базувалася кафедра інфекційних хвороб Національного медуніверситету.

Відео дня

За словами А.ПЕЧІНКИ, «на папері це було легко зробити, а куди подіти тяжкохворих? Їх вирішили відправити у міський центр для хворих на ВІЛ/СНІД. Обурені лікарі протестували, для таких пацієнтів потрібні особливі умови, бокси, інакше є загроза для оточення, на що чиновники відповіли: «А хіба їм уже не однаково?».

Цю позицію поділяє академік Академії медичних наук України, професор Національного медичного університету ім. О. Богомольця Жанна ВОЗІАНОВА.

«Сьогодні хворих відправляють по колу - від терапевтів до гастроентерологів, потім до інфекціоністів або до вірусологів, беруться лікувати їх у терапевтичних відділеннях, але ж це неприпустимо - потрібно дотримуватися санепідрежиму!», - наголосила вона.

Ж.ВОЗІАНОВА нагадала, що ще два роки тому на саміті Великої вісімки у Санкт-Петербурзі було зазначено: у найближче десятиліття вірусні гепатити В і С можуть перевищити кількість випадків туберкульозу і СНІДу.

Саме тому, вважає вона, українська держава теж повинна відповідально ставитися до цієї проблеми. На її думку, необхідно ухвалити державну програму, визначитися з тим, хто, де й як буде займатися діагностикою, лікуванням і профілактикою хронічних гепатитів.

«Без державної програми тут нічого не вдієш, - переконана Ж.ВОЗІАНОВА. - Лікування таких пацієнтів досить тривале і дороге. Курс лікування може тривати рік і навіть більше, але й надалі потрібен постійний контроль».