Для будь-якого споживача пального завжди є два чинника, які він постійно зважує під час заправки свого авто. Заправити дешевшим пальним, але з ризиком для авто чи дорожчим, але не турбуватись про якість.
Це «класика», але в нашій країні можуть бути і інші варіанти, коли можна з ризиком заправитись і на не дешевій АЗС. Варіант коли дуже дешево і якісно це «мрія автомобіліста», яку поки що втілити не вдається.
З точки зору окремих споживачів попит на продукт сумнівної якості, але дешевий, буде існувати до тих пір поки його будуть пропонувати.
Без політичної волі навіть наявність законодавчих змін не вирішить проблеми існування тіньового ринку нафтопродуктів
А ось з боку держави такий стан речей не може бути прийнятним, оскільки дешевизна досягається не сама по собі, а через певні маніпуляції, від яких так чи інакше втрачає бюджет, а за ним і громадяни.
З огляду на це, чергову реакцію Уряду на ситуацію з цінами на АЗС можна вітати. І важливим є те, що питання якості і доступності пального йдуть разом з проблемами незаконного обігу та торгівлі пальним.
На стелах АЗС можна побачити значну різницю в цінах, але для того, щоб скласти картинку, треба просто знати де шукати.
Звичайному автомобілісту, який не орієнтується в оптово-роздрібних цінах, поставках і усіх інших нюансах формування цін, достатньо орієнтуватись на вартість пального вітчизняних виробників, які займаються нафтопереробкою «в білу». Саме ця ціна вже багато років слугує показником для ринку. І як правило, ця ціна є значно нижчою за інші розкручені бренди АЗС.
Якщо хочете ще дешевше на пару гривень, тоді маєте зробити вибір, розуміючи, що купуватиме навряд чи якісне пальне та й на додачу «напівлегальне». Оскільки сплачуючи податки та збори, купувати та переробляти нафту і продавати нафтопродукти за такими цінами, коли вони нижче оптової ціни заводу-виробника, просто нереально. І цей тіньовий ринок не малий. За оцінками окремих експертів обсяг тіньового ринку наприклад дизельного пального та скрапленого газу сягає 17-23%.
Основною базою для здешевлення пального є продукція, яку виготовляють підпільно чи навіть відкрито на так званих міні-НПЗ, під виглядом інших продуктів нафтопереробки. Вони не потрапляють під оподаткування акцизом та на папері збуваються «фірмам-прокладкам» під виглядом розчинників чи подібного роду реагентів.
Зрозуміло, що ні про які ПДВ, акцизи, екологічні податки та норми мова не йде. І сировина для таких міні-заводів або незаконно видобута з надр, або за готівку викуплена у приватних виробників, або просто вкрадена з магістральних трубопроводів, через так звані «врізки». Втрати бюджету внаслідок несплати податків експерти оцінюють більше ніж 10 млрд грн.
Щоб розуміти суть проблеми з міні-НПЗ і про те чи так просто вирішити це питання ми можемо порівняти цю ситуацію з видобутком бурштину.
Як правило такі об’єкти розташовані поблизу родовищ нафти, газу чи трубопроводів переважно на півночі та сході України. Працюють на міні-НПЗ мешканці найближчих населених пунктів, частина приїжджі - вахтовим методом. І при спробі потрапити на таке виробництво можна наштовхнутись на серйозний спротив усього поселення, які бачать в правоохоронцях «рейдерів».
Найближчим часом ми побачимо чи насправді ініціатива Уряду має на меті очищення ринку чи є лише черговим гаслом
Ігноруванням проблеми, а ймовірно і «сприянням» такій діяльності державні органи по суті створили нову модель «держави в державі» та бізнес, який працює «поза законом». Згадаємо скільки часу потрібно було владі, щоб вирішити питання з видобутком бурштину, та й чи можна сказати, що воно наразі вирішено?
Якби такі «сірі» міні-НПЗ працювали в рамках правового поля, то виграли би як великі нафтопереробник, через збільшення обсягу переробки чи доочищення, так і споживачі, які могли б отримувати дешевший продукт. Адже збільшення обсягу переробки збільшує вихід продукту, залишаючи постійні витрати НПЗ незмінними. Держава би отримала належні ій податки, а люди офіційну роботу з усіма необхідними гарантіями.
Одними лише рейдами питання навряд чи вирішиться, адже і минулого року вони були, але проблема нікуди не зникла.
Вирішення питання не є таємницею і озвучується вже багато років:
- ліцензування суб’єктів господарювання, що здійснюють виробництво світлих нафтопродуктів нафтопереробними та не мають завершеного циклу виробництва, яке б відповідало дозволеному стандарту Євро-5 ;
- виключний експорт світлих нафтопродуктів, яке не відповідають дозволеному стандарту якості;
- затвердження переліку нафтопереробних заводів України, що мають завершений цикл виробництва;
- законодавче унормування придбання нафти та продажу світлих нафтопродуктів нафтопереробних підприємств з незавершеним циклом виробництва виключно через спеціалізовані аукціони.
- налагодження чіткої системи контролю пального, з проведенням необхідного лабораторного аналізу.
Звичайно, що без політичної волі навіть наявність законодавчих змін не вирішить проблеми існування тіньового ринку нафтопродуктів.
Тому найближчим часом ми побачимо чи насправді ініціатива Уряду має на меті очищення ринку чи є лише черговим гаслом.
Президент Української енергетичної асоціації Юлія Підкоморна
