І в Україні, і в Росії заговорили про можливість проведення зустрічі президентів України та Російської Федерації Володимира Зеленського і Володимира Путіна. Однак імовірність такої зустрічі у найближчій перспективі вкрай невелика.
Володимиру Зеленському було б цікаво зустрітися з Володимиром Путіним напередодні парламентських виборів в Україні. Так він би продемонстрував, що веде активну зовнішню політику і намагається знайти компроміс із Росією. А це, безумовно, додало б голосів його політичній силі. Так Зеленський довів би, що здатен відстоювати національні інтереси. Хоча на даний момент зрозуміло, що у його команди немає бачення подальших стосунків із Росією. Про це ми можемо судити по інтерв’ю секретаря РНБО Олександра Данилюка, яке містить кілька суперечливих ідей. Зокрема, ми розуміємо, що причиною війни на Донбасі є не утиски російськомовного населення, а намагання Кремля відновити політичний контроль над Україною.
Читайте такожУ Кремлі озвучили умову зустрічі Путіна і Зеленського
З іншого боку, не зовсім зрозуміло, навіщо Володимиру Путіну зараз така зустріч із українським президентом. Адже Путін нещодавно здобув певні перемоги, зокрема, зумів домогтися повернення російській делегації права голосу у ПАРЄ. По-перше, це є певною піар-перемогою Путіна, а, по-друге, це вказує на наявний розкол у поглядах Вашингтону та європейських столиць. Німці і французи тиснули на інших європейців з тим, щоб відповідне рішення у ПАРЄ було проголосоване, хоча Росія не зробила нічого в плані виконання тих вимог, які до неї висувалися щодо України, і через що, власне, й запроваджувалися санкції.
Крім того, під час саміту G20 відбулася доволі приятельська зустріч Путіна із американським президентом Дональдом Трампом. В ході розмови вони мимохідь згадали й про Україну, точніше – Трамп вислухав версію Путіна, чому і досі не були звільнені українські моряки, а також чому немає жодного прогресу у врегулюванні ситуації на Донбасі.
Зустріч із Зеленським була б цікавою для Путіна вже після парламентських виборів в Україні
Загалом, зустріч із Зеленським була б цікавою для Путіна вже після парламентських виборів в Україні – тоді б він уже розумів би, які можливості матиме задля впливу на українську політику, враховуючи, що «п’ята колонна» має всі шанси отримати непогані відсотки на виборах І це на тлі того, що Медведчук здійснює деструктивні кроки: веде перемовини з маріонетками з «Л/ДНР», консолідує медіа-активи в Україні та уже давно консолідував свої бізнес-активи в нашій країні (газовий ринок – невипадково Росія нещодавно прийняла рішення відновити експорт скрапленого газу в Україну, бо цим займається кум Путіна).
Враховуючи все це, для Путіна немає сенсу зустрічатися з Зеленським і додавати йому якісь бали перед виборами.
Інший момент – якщо ця зустріч російського і українського президентів плануватиметься, то чи має вона бути двосторонньою (Путін – Зеленський), чи має бути залучена третя сторона?
По-перше, у української експертної спільноти та у тих, хто відносить себе до 25%, є побоювання щодо слабкості Зеленського як переговірника, тому начебто йому не можна довіряти вести перемовини з Путіним, бо він може здати Росії позиції. Я не розділяю таку думку. Адже ми не «втратили країну», коли Порошенко вдруге не став президентом, чим нас так лякали його політтехнологи. Зустріч із Путіним це передусім питання підготовки до неї. Як на мене, інтерв’ю з Данилюком свідчить, що така підготовка поки що не ведеться.
Читайте такожПутін: "нормандський формат" буде , але спершу - зустріч "удвох або втрьох"
Проте не думаю, що в разі зустрічі Зеленського і Путіна може статися щось катастрофічне, тому що ті нюанси, по яких Зеленський у переговорах може теоретично програти, залежать від парламенту. Наприклад, уявімо, що Зеленський на зустрічі з Путіним здає всі позиції – що він може зробити, повернувшись до Києва? Своїми указами він не може зробити нічого з того, чого б хотів Путін: наприклад, внести зміни до Конституції, які б обмежили можливості України щодо вступу до НАТО (президент вже заявляв, що підтримує курс на членство в Альянсі). Це може зробити тільки Верховна Рада. Те саме стосується і зміни статусу мови, і автономії нині окупованих частин Донбасу. Все це повинно пройти через парламент.
По-друге, можливість проведення переговорів між Зеленським і Путіним за участі інших сторін – чи то в рамках «нормандської четвірки», чи то за участі американців («женевський формат» або тристоронні переговори) – це інша справа. Якщо у формі четвірки, то головним питанням такої зустрічі, безумовно, буде припинення війни. Але, як на мене, було б неправильним, якби після тих гарних і правильних слів, які Зеленський казав під час і після виборчої кампанії, тобто що не можна забувати про Крим, не пролунало б питання анексованої території на зустрічі з Путіним.
Українському питанню чинний президент США не приділяє достатньо уваги
Також щодо участі США є нюанси. Зокрема, йдеться про бажання Трампа встановити гарні відносини з Путіним, вирішити свої проблеми з Росією, аби розв’язати собі руки на напрямку Китаю, Північної Кореї та Ірану. А це означає, що українському питанню чинний президент США не приділяє достатньо уваги. Держсекретар США теж не особливо опікується українськими проблемами, принаймні з точки зору формальних речей.
Тому навряд чи у американців є бажання брати участь у таких зустрічах на найвищому рівні. Тим більше, що вони, скоріше за все, не будуть результативними. У нас є вже чимало домовленостей про перемир’я і відведення техніки, але Росія вважає, що може дотиснути Україну, тому вона продовжуватиме війну і не погоджуватиметься на її припинення в той спосіб, на якому наполягає Україна – з поверненням усіх окупованих територій, не кажучи вже про Крим.
Думаю, що найближчий варіант, коли можуть перетнутися президенти України і РФ – це Генасамблея ООН у вересні. От під час Генасамблеї можлива коротка зустріч Путіна і Зеленського.
Я не можу уявити собі Зеленського, який приїде до Москви, бо тоді він зіткнеться з вкрай негативним ставленням українського суспільства. Тим більше, не відомо, з чим саме Зеленський може туди поїхати.
Москва дала зрозуміти, що не сприймає Україну як суб’єкт міжнародної політики
Слід згадати Пєскова, бо те, що у росіян на умі, то у речника Путіна на язиці. Пєсков нещодавно сказав, що всі вже втомилися від України, що вона надто багато місця займала на міжнародній арені останнім часом, тож їй уже час зайняти те місце, на яке вона «заслуговує» – на узбіччі політичних процесів. Ця великодержавна риторика є відображенням того, як Росія бачить Україну і як збирається з нами поводитися. Москва дала зрозуміти, що не сприймає Україну як суб’єкт міжнародної політики, вона не збирається із нами домовлятися, а планує вирішити все без нас зі Сполученими Штатами та Європою.
Чого остерігатися Зеленському під час переговорів із Путіним? По-перше, вже відбувається «тренування» Зеленського: він накопичує досвід ведення переговорів, зустрічаючись із європейськими лідерами, зараз, наприклад, він перебуває із візитом у Канаді. Це – позитивний досвід, хоча, безумовно, це досвід ведення м’яких переговорів, а не конфронтаційних.
По-друге, дуже важливою є підготовка Зеленського до переговорів із Путіним у плані чіткого визначення «червоних ліній», які пересікати неможливо. Для цього йому потрібно більше спілкуватися з професіоналами, експертами, військовими, аби усвідомивши наш сильні та слабкі сторони виробити стратегію перемовин.
По-третє, Зеленський не повинен повторювати помилок Порошенка. Тобто суспільство повинне більше знати про настрої і цілі президента для того, щоб була підтримка суспільства під час таких перемовин. Це потрібно для того, щоб не виникало конфронтації і розколу в суспільстві, що ми спостерігали завдяки Порошенку під час президентських виборів.
По-четверте, підтримка суспільства потрібна Зеленському й у якості аргументу з Путіним, що мовби віні пішов би на певні компроміси, але вони не будуть сприйняті в Україні. А оскільки Україна – демократична країна, її президент повинен враховувати думку суспільства. На підтвердження цьому згадаймо події 31 серпня 2015 року, коли Порошенко намагався схибити Конституцію «мінськими домовленостями», а отримав потужний спротив парламентарів і суспільства, що призвело до трагедії. Це – важливий аргумент, щоб посилити позиції України і позиції Зеленського.
Втім, я скептично ставлюсь до «компромісів» з Росією. Росія є екзистенційною загрозою для України, і такою вона залишатиметься ще довго. Вона посилює свою боєздатність і нарощує сили поблизу кордону і на окупованих нею територіях. Тож навіть якщо Україна погодиться на якийсь варіант капітуляції, це не означатиме, що вся ця зброя буде виведена з нашої території та від нашого кордону. Відтак, Україна має готуватися до тривалого протистояння, яке, скоріше за все, найближчим часом буде радше у політичній площині. Адже через «п’яту колонну» Путін намагатиметься тиснути на нас і дестабілізувати ситуацію, аби показати Заходу, що ми не здатні до самокерування, тому «краще» віддати Україну Росії, яка швидко наведе тут лад. Будуть і інші речі: енергетичний шантаж, кібервійна і боротьба на інших напрямках.
Мені здається, що нинішня команда доволі скоро позбудеться ілюзій, що з Росією можна про щось домовлятись. Можливі аргументи щодо статусу мови чи якихось інших «компромісних» кроків в Кремлі не цікаві й не зупинять політику Росії щодо України. Достатньо просто подивитися на Білорусь: як військово-політичний союзник потерпає від зростання апетитів Кремля. Це – яскрава ілюстрація того, що з Росією домовитися неможливо, бо, навіть будучи союзником РФ, ти не застрахований ні від чого. Тож альтернативи посиленню здатності України захищати себе, інтеграції у західний безпековий, політичний та економічний простір, скороченню контактів із Росією, обмеженню її здатності впливати на нас немає.
Олександр Хара, експерт Фонду «Майдан закордонних справ»
