Відколи Володимир Зеленський здобув перемогу на виборах президента України, багато спостерігачів зосередили свою увагу на ньому. І це можна зрозуміти. Але реальна історія української політики полягає в сплетінні трьох сил, які лише частково чутливі до впливу Зеленського. Це політичні й економічні інститути, громадянське суспільство, а також політичні й економічні еліти.
Успіх нового президента України значною мірою буде залежати від того, наскільки вправно він розіграє карти, які опинилися в його руках. Про це на сторінках Foreign Policy пишуть професор політології Університету Рутгерса-Ньюарк Олександр Мотиль і професор кафедри державного управління й міжнародного розвитку Університету КІМЕП Денніс Солтис.
Читайте такожWashington Post: Україна отримала надзвичайний шанс все змінити
Вони зауважують, що попри всю критику, попередній президент Петро Порошенко консолідував українську державу, народ, демократію й економіку. Він розвернув країну в бік Заходу, врятував Україну від армії й найманців Росії, які вторглися в східні регіони. Він займався розбудовою армії, спробував реформувати поліцію і спецслужби, а також раціоналізував ціни на енергоносії. Також за його президентства почалися реформи в системі освіти й охороні здоров’я, а також заохочувалося відродження української мови й культури. Українська православна церква стала незалежною від Московського патріархату, а місцеві органи влади отримали більше ресурсів.
Попри всі провали Порошенка, Україна сьогодні лишається центристською демократією з розподілом влади між більш-менш незалежними й автономними гілками влади. Законодавча, виконавча й судова гілки грають за правилами Конституції або хоча б посилаються на неї, коли намагаються виправдати свої порушення. Ліві й праві екстремісти, які відкидають демократичні правила гри, змогли здобути лише мізерну підтримку населення. Такі сили в Україні підтримують значно менше, ніж в Німеччині чи Франції.
Україна також має хоч і недосконалу, але ринкову економіку. Олігархи досі тут грають велику роль. Але загалом система капіталістична й характеризується динамікою, зокрема у сфері ІТ, аграрної й текстильної промисловості. ВВП зростає вже більш ніж два роки попри те, що країні доводиться вести війну. А 1,6 мільйона людей були змушені переселитися в інші регіони.
Читайте такожAtlantic Council: Захід повинен діяти швидко, щоб допомогти Україні
Той факт, що демократичні й ринкові інститути вже є, Зеленський може сфокусуватися на тому, щоб їх реформувати, а не будувати з нуля. Він також може здобути прихильність міжнародної спільноти інвесторів, тому що його обіцянки провести реформи опираються на твердий фундамент. Водночас, ці інститути будуть стримувати Зеленського й ускладнювати реформи, націлені на широкомасштабні зміни.
Оглядачі, які стежать за Україною, відповідно до традиції пізньої політичної теорії Семюела Гантінгтона, стривожені тим, що недосвідчені демократії схильні до «надмірного» втручання парафіяльних громадських груп, чиї завищені вимоги можуть «перевантажити» слабкі державні інститути й спричинити політичну нестабільність. У випадку України такі погляди не працюють, але не тому, що її державні інститути сильні.
В України є політично помірковане громадянське суспільство, яке швидко модернізується. Воно часто демонструвало свій інтерес до універсальних цінностей і політичної світськості. Крім того, на противагу до того, як Кремль намагається виставити Україну антисемітською й етнічно нетерпимою країною, російськомовний кандидат єврейського походження зміг здобути на виборах аж 73% голосів. Хороше управління й економіка цікавили українських виборців, а не етнічне походження кандидатів. І цей сигнал повторився під час парламентських виборів.
Простіше кажучи, українська держава опирається на більш міцний фундамент, ніж західні аналітики часто думають. Тому що вона складається з консолідованих інститутів, які підтримує національний консенсус громадянського суспільства. Демократія працює так, як повинна. Вона стабілізується і стає для суспільства благом, до якого варто прагнути.
Читайте такожHandelsblatt: ЄС і МВФ не розуміють напрямок руху України навіть після виборів
Енергійне громадянське суспільство дає Зеленському можливості. Він може використати прагнення населення провести глибокі інституційні й економічні реформи, тим самим здолавши опір еліт й інституційні блокування. Водночас, новий президент України став заручником своєї передвиборчої риторики, обіцяючи негайні позитивні зміни й приборкання корупції. Очікування населення дуже високі. Тиск на президента з боку суспільства буде великим. Тому певного розчарування уникнути не вдасться.
Автори нагадують, що партія Зеленського «Слуга Народу» здобула більшість в парламенті. Однак, викликом стане здатність взаємодіяти з громадянським суспільством у проведенні ефективних реформ, щоб уникнути розчарування, яке може підірвати легітимність.
