Ті, хто напередодні зустрічі у «нормандському форматі» зібралися під Офісом президента, вважали, що «зрадою» Зеленського у Парижі, зважаючи на його тверде прагнення досягнути миру на Донбасі, стане його згода виконувати всі умови Путіна та підписання ним якогось документу, який зобов’яже Україну повністю виконувати Мінські угоди та імплементувати «формулу Штайнмайера» в українське законодавство, в тому числі в Конституцію. Однак цей страх не виправдався, і жодної «зради» не сталося.

Так, «Мінськ» існує, і саме цей документ ліг в основу постанови Ради безпеки ООН. Але українська сторона не погоджується на виконання пунктів Мінських угод. Екс-президент Порошенко, який підписав «Мінськ», усіляко уникав його виконання. Саме тому ми й досі маємо неоголошену війну, і досі гинуть українські військовослужбовці, а кінця-краю цьому процесу не видно…

Якби Україна погодилася на виконання Мінських домовленостей без жодних умов зі свого боку, то Донбас уже був би інтегрований в нашу державу

Відео дня

Якби Україна погодилася на виконання Мінських домовленостей без жодних умов зі свого боку, то Донбас уже був би інтегрований в нашу державу. Однак це б призвело до «параду особливих статусів», тобто інші прикордонні області України почали б вимагати «особливі статуси» для себе.

В Україні боялися саме такої «зради», коли Зеленський їхав на зустріч лідерів «нормандської четвірки» у Париж. Хоча президент неодноразово офіційно та публічно заявляв, що існують «червоні лінії», які він не має жодного наміру перетинати, і жодної здачі українських інтересів не буде. Сталося саме так, як він обіцяв.

Перед зустріччю я декілька разів говорив, що найкращим результатом першої зустрічі у «нормандському форматі» буде відсутність будь-якого результату. Але дійсність навіть перевершила мої очікування та прогнози: у Парижі сторони домовилися про обмін полоненими, який має відбутися до кінця 2019 року. Це – чудово! Це більше, ніж можна було очікувати.

Путін у Парижі виглядав вкрай незадоволеним. З виражу його обличчя було помітно, наскільки йому незручно та неприємно все це

Позитив полягає в тому, що лідери «нормандської четвірки» нарешті зустрілися – вперше за три роки, які минули з моменту останньої зустрічі лідерів у Берліні у 2016 році.

Путін у Парижі виглядав вкрай незадоволеним. З виражу його обличчя було помітно, наскільки йому незручно та неприємно все це. Адже очевидно, що тиск на нього суттєвий – і з боку європейців, і з боку американців. І невипадково саме в день зустрічі лідерів «нормандської четвірки» з’явилося рішення антидопінгового агентства WADA, а також недавня постанова ООН щодо Криму. На Росію тиснуть, і Путін змушений піддаватися.

Позитивом є також те, що зустріч завершилася із визначенням конкретного терміну наступного раунду переговорів лідерів «нормандської четвірки» – через чотири місяці. Це вселяє надію, що процес таки зрушить з місця, і компроміс буде досягнутий. Нам доведеться йти на компроміс (інакше бути не може), але це не буде капітуляція.

Звісно, не могли виправдатися найбільш оптимістичні очікування від зустрічі в Парижі – сподівання на те, що Путін одразу погодиться на всі українські умови та забереться з Донбасу і Криму. Та водночас не відбулося і капітуляції у вигляді й офіційного підписання згоди на виконання Мінських домовленостей та імплементації формули Штайнмайера в українське законодавство.

Однак процес пішов, і позитиву більше, ніж негативу, не дивлячись на заяви противників Зеленського.

Так, Порошенко організовує протести, гучно виступаючи проти капітуляції та реалізації «Мінська». Однак фактично він намагається заперечити той факт, що саме він, підписавши Мінські угоди, створив величезні проблеми для України на майбутнє. Це – саме його провина, і про це говорили одразу після підписання Мінських угод. Я переконаний, що цю історію потрібно спокійно та зважено розслідувати.

Що стосується побоювань, пов’язаних із «формулою Штайнмайера»… У комюніке, яке з’явилося за підсумками зустрічі, зазначено, що Україна погодилася інкорпорувати формулу в українське законодавство. Однак Зеленський постійно наголошував і наголошує, що жодних змін у законодавство, а, тим більше, у Конституцію, вноситися не буде.

Яким чином тоді буде імплементована формула? Дуже просто: Зеленський на прес-конференції чітко заявив, що Україна ще на рік продовжить дію закону про «особливий статус» ОРДЛО, який діє зараз і був прийнятий ще за президентства Порошенка. Україна продовжить дію закону, не змінюючи нічого в його тексті та не погоджуючи його ні з ким – ні з Росією, ні з представниками «Л/ДНР». В тому законі якраз і закладена логіка «формули Штайнмайера». До того ж, дія закону продовжується лише на рік, а не на десять, як хотів Путін. Тож це цілком прийнятно.

Крім того, пролунала дуже важлива заява Меркель про те, що Мінські домовленості не є «закам’янілим документом», і вона вітає пропозиції Зеленського щодо зміни «Мінська». Зеленський наполягав на тому, що «Мінськ» виписаний таким чином, що є абсолютно невигідним Україні і передбачає її капітуляцію, і саме тому його треба змінювати (власне, тому я і кажу, що потрібно розслідувати те, чому саме в такому вигляді Мінські угоди були прийняті та погоджені Порошенком). Путін і Кремль, зрозуміло, проти змін – ці домовленості їх повністю влаштовують. Тепер же ми почули, що позиція європейців значно ближча до позиції Зеленського, ніж до позиції Путіна.

Перша зустріч є установчою – познайомилися і домовилися продовжувати діалог. А далі «Мінськ» справді можна трансформувати. Саме про це сказала Меркель. Важливо, що тепер уже і Путін зазначив, що сталих документів не існує. Тобто Мінськ змінювати можна. Це відкриває не простір, але шпаринку для пом’якшення «Мінська». Принаймні можна продовжити розмову про зміну черговості кроків – контроль над кордоном, роззброєння, тобто вирішення безпекових питань, до виборів в ОРДЛО.

Отже, Меркель розуміє доцільність пропозицій української сторони в цій частині, оскільки інакше Україна не піде на виконання «Мінська», тобто на капітуляцію.

І ще один важливий аспект зустрічі у Парижі – обговорення питання транзиту газу. Україна погодила певну поступку. Як відомо, «Газпром» наполягав, щоб Україна відмовилася від уже виграних у нього позовів. Україна не відмовилася, але заявила, що готова взяти натурою – газом. Газ теж нам потрібен. За якою ціною – це інше питання. Якби Росія погодилася віддати цей борг газом, це було б добре для нас.

В будь-якому разі, перемовини щодо газу ще попереду. І тут не доведеться чекати чотири місяці – процес піде значно динамічніше, і переговори відбудуться вже днями.

Олександр Кочетков, політичний аналітик