Форма співпраці, яку НАТО запропонувало Україні на Бухарестському саміті, є оптимальною, оскільки дозволяє керівництву Альянсу активніше впливати на декларативну і пасивну позицію українського керівництва.
Таку думку висловив провідний аналітик Британської академії оборони Джеймс ШЕРР у своїй статті, опублікованій в тижневику “Дзеркало тижня” №14 (693) 12-18 квітня 2008 року
За його словами, взявши на себе зобов’язання щодо прийому нових членів шляхом «створення на вищому політичному рівні механізму інтенсивного співробітництва», НАТО фактично визнало, що таким чином воно зможе чинити більший вплив на інтеграційні процеси, ніж просто надавши цим країнам доступ до участі у Плані дій щодо членства в Альянсі.
Д.ШЕРР вважає, що негайне приєднання України до ПДЧ помилково тлумачилося б українськими владними структурами. «Якби НАТО й дозволило Україні приєднатися до ПДЧ, попри застопорення реформ і зародження політичної кризи, то які висновки з цього могло б зробити для себе українське керівництво?», - відзначив він.
За словами британського аналітика, головна проблема України і НАТО полягає в тому, що кожна зі сторін вважає іншу сторону винною у відсутності рішучих дій і ясності у взаєминах. «У результаті утворилося порочне коло, через яке знизився вплив цієї структури на Україну, а її керівництво отримало привід знаходити численні виправдання своїй бездіяльності», - наголосив він. При цьому Д.ШЕРР додав, що, «замінивши на порядку денному питання «чи стане Україна членом НАТО?» на запитання «коли?», Альянс змістив акценти в системі мотивації і тепер очікує ходу у відповідь від Києва».
Як повідомляв УНІАН, 2-4 квітня в Бухаресті відбувся 59-й Саміт НАТО. На ньому Рада НАТО ухвалила рішення відкласти до грудня приєднання України і Грузії до Плану дій щодо членства в НАТО. Разом з тим, Альянс вперше зробив політичну заяву про те, що обидві ці країни "з часом будуть прийняті в НАТО".
