В Україні стратегії виробляють не органи влади, а суспільство. Ще в травні 2014 ряд громадських організацій, серед яких – правозахисні, Меджліс, «Майдан закордонних справ», сформулювали стратегію повернення Криму. Вона передбачає економічну війну, блокаду, санкції проти Росії, блокування Росії у міжнародних організаціях, посилення військової присутності НАТО в Чорному морі тощо. І саме громадянське суспільство ці кроки реалізувало, в деякій частині — за підтримки окремих осіб в органах державної влади.

Наприклад, про необхідність відтворення кримськотатарської автономії в Криму йшлося ще три роки тому. І, що б там не робила українська влада (а вона саме НЕ робить), цей процес триває. Ще три роки тому ми радили відтворити всі органи влади Криму на неокупованій території: Раду міністрів, прокуратуру, міліцію, СБУ тощо. Рада міністрів ще не відновлена, але, внаслідок тиску громадянського суспільства, вже є прокуратура Автономної республіки Крим, Служба безпеки АР Крим та МВС Криму.

Звичайно, якби була стратегія держави по деокупації Криму (а її і досі немає), все відбувалося б інакше. І немає адекватного пояснення, чому за три роки влада не розробила таку стратегію, і кому це вигідно.

Відео дня

Втім, процес іде. Блокада Криму існує з кінця 2015 року. Вона завдала великої шкоди Росії, яка зазнала багатомільярдних втрат бюджету. В результаті, Крим став дуже-дуже-дуже важким тягарем для Російської Федерації і лишатиметься таким.

Звичайно, якби була стратегія держави з деокупації Криму (а її і досі немає), все відбувалося б інакше

Санкції проти Росії через анексію Криму зберігаються, попри велику кампанія за участі авторитетних у минулому людей (таких як Кіссінджер), а також наших «консервів» (таких як Пінчук та інші), спрямовану на те, щоб закликати всіх знаходити спільну мову з Росією. Так не вийшло.

Не виправдалися і сподівання Москви на Трампа. Адміністрація Трампа зараз займає чітку адекватну та сприятливу для України позицію щодо Криму — санкції будуть зберігатися. Раз США заявили про те, що санкції, введені через анексію Криму, будуть зберігатися, то ніяка європейська спільнота жодні санкції не скасує. Санкції Сполучених Штатів розповсюджуються на інших агентів-посередників із європейської спільноти, з країн СНД — якщо якась компанія «засвітилася» в торговельній, інвестиційній або іншій схемі у взаєминах із Кримом, вона автоматично потрапляє під санкції США. Цього ніхто не хоче, тому що США, на відміну від структур ЄС, мають дуже ефективну систему реагування на такі порушення.

Проте, жодні анексії та війни не вирішуються ні санкціями, ні перемовинами, ні заявами, ні резолюціями. Ми можемо повернути Крим тільки двома шляхами (а зараз це вже стосується не тільки Криму, але й Донбасу).

Перший шлях — без війни: коли держава-агресор, держава-окупант опиниться в такому стані, коли вона, через свої внутрішні проблеми, буде не в змозі утримувати окуповані території. Тут ми знову повертаємося до питання санкцій проти РФ та їхнього продовження. Нещодавно в Конгресі США відбулися чергові слухання, і конгресмени з Республіканської та Демократичної партій були єдині в тому, що санкції проти Росії треба посилювати. Коли я виступав у Вашингтоні у 2015 році, я говорив, що путінська Росія — це більша загроза, ніж ІДІЛ. Вони на мене дивилися з сумнівом. А в Європі мені просто не вірили. Тепер ми бачимо, що ситуація змінилася. За останні шість місяців прийнятий цілий пакет серйозних резолюцій і Європарламенту, і ООН, і Європейської Ради, і ОБСЄ тощо, які свідчать про те, що західний світ починає розуміти загрозу Росії. Це треба підтримувати і про це розповідати.

Сьогодні потрібно якомога більше розповідати про те, що мілітаризація Криму, яка відбулася за час окупації його Росією, була головною метою захоплення півострова. Той ракетний потенціал, який розміщений в окупованому Криму, завдяки крилатим надзвуковим ракетам, має радіус 2,5 тисячі кілометрів. Тобто він накриває всю Європу. І нам треба показувати, що анексія Криму Росією створює загрозу для всього західного світу.

Крім того, за три роки окупації Росія зробила Крим учасником сирійської війни. Наприклад, з Криму до Сирії, до Тартуса, йде військова техніка. Ракетний комплекс «Бастіон», який у перші місяці окупації перекинули до Криму з Краснодарського краю, нещодавно був перекинутий до Сирії (а у Криму з’явився новий, такий самий). Кримська бригада морської піхоти Чорноморського флоту, яка брала активну участь в окупації Криму, блокуванні наших військових частин і т.д., зараз воює у Сирії і вже має цинкові гроби звідти.

Сьогодні потрібно якомога більше розповідати про те, що мілітаризація Криму, яка відбулася за час окупації його Росією, була головною метою захоплення півострова

Все це - міжнародний злочин. Адже у війну бозна-де, у Сирії, за декілька тисяч кілометрів від Криму, втягнута окупована територія. Тобто, і Україна втягнута в ту війну.

Другий шлях — військове звільнення Криму. Це суто гіпотетичний шлях, тому що наразі ніхто в світі не буде воювати з ядерною державою. Тож це велика дилема, великий виклик для світової цивілізації, бо потрібно знайти якісь важелі військового впливу на ядерну державу. Важелі, які б зробили неможливими дії Росії у сфері електроніки, зв’язку, програмного забезпечення, елементної бази. Також це можуть бути заходи у фінансовій сфері, у галузі міжнародних розрахунків, в тій же системі Swift. На щастя, за останні два-три місяці вже є інформація з західного світу, що вони починають це усвідомлювати і починають над цим працювати.

Війни не зупиняються в судах, і анексовані території там не повертаються

Чи сприяють поверненню Криму позиви України проти Росії в міжнародні суди? Війни не зупиняються в судах, і анексовані території там не повертаються. В судах не зупиняється агресія. Але такі суди потрібні, бо вони створюють загальне тло, на якому нашим західним колегам легше приймати військово-політичні рішення. Тобто, суди самі по собі не призведуть до повернення Криму. Але якщо ці суди будуть після того, як РФ потрапить у якісь економічні внутрішні чи міжнародні катаклізми, таке повернення стане можливим.

Андрій Клименко, директор Кримського департаменту Фонду «Майдан закордонних справ», головний редактор сайту BlackSeaNews