Вся історія з польським законом про Інститут національної пам’яті Польщі більше пов’язана із внутрішньополітичними процесами в Польщі, а саме — з дрейфом польського політикуму, а разом із ним і польського суспільства в напрямку націоналізму в найширшому розумінні цього слова: до ідеологічного та економічного егоїзму, до більш агресивного позиціонування себе на міжнародній арені та у відносинах із Європейським Союзом, Росією та країнами-сусідами. Цей дрейф має об’єктивну природу.
Саме тому не варто було навіть очікувати, що якісь заяви українського МЗС або звернення Верховної Ради зможуть вплинути і змінити якимось чином цю еволюцію польської політичної еліти та суспільства.
З огляду на це, можна сказати, що Україна на даний момент розглядається Польщею і її політичним класом як молодший партнер в політиці, на інтереси якого не обов’язково та навіть не слід особливо зважати. Для нас це не дуже приємна констатація, але вона випливає із дуже багатьох чинників. По-перше, Польща сама взяла на себе роль адвоката України перед Євросоюзом, а також прикладу для України в економічному та політичному сенсі. По-друге, існує такий фактор як українські заробітчани в Польщі: вони самим фактом своєї присутності, своїм статусом у польському суспільстві підсвідомо фіксують статус другорядності України і українців для Польщі, для її амбіцій тощо.
Причому поляки більше чекатимуть таких заяв від України, чекатимуть, що ці кроки з боку України будуть подібними до того, як Петро Порошенко ставав на коліна перед пам’ятником жертвам насильницьких дій у Польщі. Але Україна навряд чи такі примирливі кроки буде робити...
Така ситуація не окреслює на майбутнє якихось перспектив прийнятного для України розв’язання цього конфлікту. Скоріше за все, він буде якимось чином пом’якшений або послаблений. Можливо, примирливими заявами з обох боків. Причому поляки більше чекатимуть таких заяв від України, чекатимуть, що ці кроки з боку України будуть подібними до того, як Петро Порошенко ставав на коліна перед пам’ятником жертвам насильницьких дій у Польщі. Але Україна навряд чи такі примирливі кроки буде робити...
Тож конфлікт, скоріше за все, не буде далі загострюватися, не буде ескалації (навпаки, найімовірніше, його будуть намагатися згладити в той чи інший спосіб), але він триватиме, поки для Польщі не виникне якась інша перспектива та позиціонування. Тобто ситуація може змінитися, коли відбудеться поворот від консервативного і агресивного націоналізму поляків до ліберального та більш лояльного до оточуючого світу позиціонування. Найближчим часом, поки ведеться боротьба між польськими консерваторами і умовною ліберальною проєвропейською позицією, такий поворот навряд чи можливий. Але будемо спостерігати за процесом…
Максим Розумний, доктор політичних наук, директор Центру досліджень проблем Російської Федерації Національного інституту стратегічних досліджень
