Президент Зеленський заявив, що якщо зустріч лідерів країн «нормандської четвірки» щодо врегулювання ситуації на Донбасі не вдасться організувати, він проведе зустрічі з лідером кожної з країн окремо. Слід наголосити, що такий формат почергових зустрічей анонсується Зеленським як вимушений на випадок, якщо саміт у нормандському форматі на найвищому рівні не відбудеться. Таким чином, одразу зафіксовано, що такий варіант – не дуже приємний. Адже політична вага і політичний досвід Зеленського набагато скромніші, ніж у трьох інших політиків. У світі його точно не вважають досвідченим політиком…
Якщо Зеленський зустрічатиметься з Путіним окремо, це точно не буде приємною бесідою – це будуть прохання українського президента про допомогу, а також бажання (або небажання) російського президента підтримати ці прохання.
До того ж тет-а-тет Зеленського з Путіним просто небезпечний. По-перше, через те, що політична вага Путіна значно більша. Коли саміт відбувається у традиційному форматі, за участі чотирьох лідерів, позиції української сторони сильніші. Адже позиція представників Німеччини і Франції ближча до нашої, а, відтак, вони посилюють і підтримують Зеленського. Меркель і Макрон здатні заперечити Путіну, якщо потрібно, і сказати: «Ні, так у світі не робиться. Європа на це піти не може». Якщо ж Зеленський буде один на один з Путіним, він перебуватиме у значно менш вигідній позиції.
По-друге, ми достеменно не знатимемо, про що йшла між ними розмова, і про що вони насправді домовилися. За таких умов неминуче виникатиме купа здогадок: одні говоритимуть про капітуляцію, інші – про перемогу.
Що саме Путін може «продавити» на такій зустрічі, що буде невигідним Україні? У Росії стала позиція, від якої вона не відступає бодай на міліметр: Москва прагне повернути Україні Донбас з «особливим статусом», який діятиме хоча б 25-30 років та передбачатиме не тільки власну гуманітарну політику цих територій, зокрема, щодо мови, але й певні економічні можливості для них. І допоки все це не буде зроблено, Росія не передасть Україні контроль над кордоном. Саме на цьому Путін наполягає і наполягатиме.
Тож є певні побоювання щодо нових формулювань і нових домовленостей. Адже під виглядом нових формулювань не надто досвідченому у політичному сенсі президенту Зеленському можуть «пропхати» те, що суперечить інтересам України і є неприйнятним.
Однак я не переконаний, що Путін погодиться на зустріч віч-на-віч. Йому це не дуже цікаво. Ще з часів Порошенка він вважав, що керівництво України не є самостійним, що ним керують з-за кордону, зокрема, зі Сполучених Штатів. Саме тому Путін неодноразово натякав, що волів би зустрітися на певному переговорному майданчику саме з керівництвом США та обговорити питання України.
Меркель і Макрон із Зеленським двосторонні зустрічі, скоріше за все, проведуть, а от Путін – навряд чи. Але без розмови з Путіним ці зустрічі позбавлені сенсу, бо без нього нічого не можна вирішити. Адже Росія вперлася і пре, як зомбі, вимагаючи, щоб усе було тільки так, як хоче вона.
Таким чином заяву Зеленського про ймовірні зустрічі з іншими лідерами «нормандської четвірки» слід розцінювати як констатацію намірів українського президента. Він чітко дав зрозуміти, що намагатиметься продовжувати переговорний процес у будь-який спосіб.
Однак слід зазначити, що наразі формально підстава для нової зустрічі лідерів країн «нормандської четвірки» є. Мова про план, який презентував Андрій Єрмак і який начебто розроблений у Німеччині та Франції і погоджений та допрацьований в Україні (я думаю, що цей план насправді розроблений в Україні, але подається як ініціатива європейців, аби Путіну було зручніше ним оперувати). Зараз цей план переданий Росії для ознайомлення і вивчення. Тобто формально причина для нормандського саміту або почергових зустрічей є.
На жаль, змісту цього плану українське суспільство поки що не знає. Але, якщо наше суспільство не погодиться з тим, про що домовляться українська влада і російське керівництво, у нас просто не буде цієї влади…
Олександр Кочетков, політичний аналітик
