Олександр Лукашенко 23 листопада сказав, що доля ОДКБ залежить від результату російської військової кампанії в Україні. В якомусь сенсі він має рацію. Але варто додати ще дещо.
ОДКБ спочатку не була ефективною і впливовою організацією. Росія не змогла зробити з неї "аналога НАТО" на пострадянському просторі через те, що:
- не були виділені відповідні та адекватні ресурси;
- не була сформульована ідея, яка була б спільною для всіх країн-учасниць;
- Росія створювала проект для себе і під себе, не особливо думаючи про інтереси інших;
- Посилення регіональних гравців розмило вплив РФ і прискорило диверсифікацію зовнішньої політики країн ОДКБ.
Тому до початку війни в Україні ОДКБ не була нічим особливим, якби не січнева "піар-акція" в Казахстані, то її б почали списувати ще раніше.
Оскільки РФ замкнула функціонування організації виключно на себе (в традиційному для них стилі), то і доля цієї структури дійсно тепер залежить від долі РФ та її позицій у регіоні. Тож Лукашенко жирно натякнув на те, що ОДКБ = РФ, а РФ = ОДКБ, а всім іншим учасникам плювати на те, що буде з організацією. І в цьому є логіка, враховуючи інтерес більшості цих країн зав'язуватися в інші партнерства і з іншими проектами.
Але для повноти картини треба додати ще один нюанс. Остаточний захід ОДКБ, я вважаю, почався не з України, а з моменту війни між Азербайджаном і Вірменією у 2020 році.
В умовах ослаблення РФ через Україну, її дискредитації після 2020 року та ситуативної гри з Азербайджаном проти Вірменії, позиція Єревана озлоблюється та стає все більш прагматичною щодо Росії та її непрацюючих гарантій безпеки
Те, що Росія не захистила Вірменію в рамках своїх союзницьких зобов'язань (не щодо Карабаху, а пізніше, коли Азербайджан атакував територію вже самої Вірменії), продемонструвало справжню імпотенцію ОДКБ, після якої почався поступовий розпад організації. А вторгнення РФ в Україну - це вже кульмінація, яка поховає під собою і весь пострадянський російський порядок, структурним компонентом якого і є ОДКБ.
Тому, вчорашній демарш Вірменії на засіданні ОДКБ (де був присутній особисто Путін, хоча він не завжди це робить) не повинен дивувати. В умовах ослаблення РФ через Україну, її дискредитації після 2020 року і ситуативної гри з Азербайджаном проти Вірменії, позиція Єревана озлоблюється і стає все більш прагматичною щодо Росії та її непрацюючих гарантій безпеки.
У цьому контексті одне з практичних завдань нової зовнішньої політики України в побудові постросійського світу - це допомогти Вірменії зменшити критичну залежність від Росії, надавши можливість диверсифікації їхніх зовнішніх зв'язків, тим самим добиваючи позиції РФ на Південному Кавказі та ОДКБ як один з продуктів пострадянського балансу сил, що вже минає.
При цьому обрання новим генсеком ОДКБ представника Казахстану - це явна спроба Росії утримати контроль над організацією шляхом ось таких поступок іншим учасникам, що зайвий раз підтверджує факт ослаблення російського впливу на пост"совка".
Ілля Куса, аналітик-міжнародник, експерт з питань міжнародної політики та Близького Сходу аналітичного центру "Український інститут майбутнього"
