Історія одного з найстаріших айсбергів у світі A23a - наближається до завершення. Після майже чотирьох десятиліть існування його рештки швидко тануть у тепліших водах Південної Атлантики. Науковці припускають, що від колись гігантської крижаної маси може не залишитися нічого вже за кілька тижнів, пише видання BBC.
Подорож довжиною у 40 років
Свого часу A23a вважався найбільшим айсбергом на планеті. Його площа перевищувала 4 тисячі квадратних кілометрів - це приблизно вдвічі більше за територію Лондона. Він утворився у 1986 році після того, як величезна брила льоду відкололася від антарктичного льодовикового шельфу Філхнер у морі Ведделла.
Після відокремлення крижаний гігант десятиліттями залишався практично нерухомим, він був "закріплений" у морському мулі понад 30 років. Лише у 2020 році вчені зафіксували, що айсберг почав повільно дрейфувати.
Навіть через 39 років після утворення, на початку 2025 року, він усе ще залишався велечезним, майже розміром із морську ділянку між островом Вайт та французькою Нормандією.
"Його шлях справді вражає своєю довговічністю", - каже доктор Крістофер Шуман, колишній дослідник Університету Меріленду, округ Балтимор.
Руйнування
Після десятиліть відносної стабільності ситуація різко змінилася у 2025 році. За кілька місяців айсберг втратив приблизно чверть своєї площі. Великі брили відколювалися одна за одною, тоді як теплі води океану поступово підточували основу та краї льодової маси. До середини 2025 року A23a уже перестав бути найбільшим айсбергом у світі.
У серпні та вересні він дрейфував над підводним підняттям Північно-Західної Джорджії - приблизно за 1500 кілометрів на схід від Фолклендських островів. Саме там, за словами дослідників, механічні навантаження у поєднанні з теплішою водою спричинили масштабне руйнування льоду. У результаті від основної маси відокремилися великі фрагменти, які отримали власні назви - A23g, A23h та A23i.
"Було захопливо бачити, як він стабільний десятиліттями, а потім розпадається за один рік", - пояснює доктор Кетрін Вокер з Океанографічного інституту Вудс-Гол.
Останній етап існування
У грудні 2025 року, під час літнього сезону в Південній півкулі, підвищення температур ще більше прискорило процес руйнування. На поверхні айсберга почали з’являтися глибокі сині озера - ознака того, що лід активно тане не лише знизу, а й зверху.
"Це було прекрасно спостерігати, але це явна ознака того, що айсберг стає дедалі крихкішим", - каже професор Майк Мередіт з Британської антарктичної служби.
У цей період став особливо помітним процес так званого гідророзтріскування: тала вода просочується в тріщини, розширює їх і пришвидшує розламування льоду. За словами доктора Шумана, вода, що накопичувалася всередині айсберга, зрештою призвела до "вибухового" руйнування окремих ділянок льоду - явища, відомого як "меланж".
У період з 11 до 22 лютого 2026 року A23a пройшов понад 700 кілометрів у Південній Атлантиці під впливом океанічних течій. Під час цієї подорожі він потрапив у воду з температурою близько 10°C на поверхні.
"Це як кубик льоду в напої. Він швидео тане", - відмітив Шуман.
Станом на 5 березня 2026 року площа айсберга скоротилася приблизно до 180 квадратних кілометрів. Коли вона зменшиться до 70 квадратних кілометрів, вчені припинять його моніторинг.
"Усі сліди, ймовірно, зникнуть за кілька тижнів, не більше", - спрогнозував Професор Едріан Лакман з Університету Суонсі.
Дослідження вчених
Раніше УНІАН писав, що вчені виявили у надрах Землі дві гігантські структури розміром із континенти, які розташовані приблизно на глибині 2000 кілометрів. Одна з них знаходиться під Африкою, а інша - під Тихим океаном, і їхня висота сягає близько 1000 км, що більш ніж у 100 разів перевищує висоту Евересту. Дослідники встановили, що ці області значно гарячіші за навколишню мантію та мають незвичайні фізичні властивості, які можуть змінити уявлення про внутрішню будову планети.
Додамо, що з’ясували чому близько 4200 років тому занепала стародавня цивілізація Шицзяхе. Виявилося, що головною причиною були тривалі сильні дощі та повені, а не посуха, як раніше вважали. Надмірні опади затоплювали низини, руйнували поля та змушували людей переселятися на високі території. Через це мешканці поступово залишили свої поселення, і культура поступово зникла.
