Відхід яскравої особистості не може залишитися за кадром. Так не буває, тому що замість неї залишається діра. І справа аж ніяк не в любові (одним – подобається, комусь – не дуже), а в потужному потоці енергії, здатної на полярні речі – спопеляти й відроджувати. Таким був Олександр Ройтбурд. Громадянин і патріот, відомий художник і дуже непроста людина...
Його роботи експонувалися в різних країнах світу, отримали постійну прописку у вітчизняних галереях, за кордоном і в приватних колекціях. Ройтбурда називають найдорожчим (у 2009 році його "Прощай, Караваджо" пішло з молотка майже за 100 тис. доларів) і найепатажнішим художником сучасної України. Він – засновник асоціації "Нове мистецтво", керував Центром сучасного мистецтва Джорджа Сороса в Одесі, а кілька років тому очолив Одеський художній музей, в який вклав всі свої сили та душу. До створеного ним клубу "Маразлі" увійшли меценати – їхні внески пішли на розвиток музею, зокрема, відремонтували кілька залів. Вдалося оновити колекцію, плюс нестандартні погляди директора – і в старовинну будівлю-пам'ятник архітектури знову повалили екскурсії. Кажуть, що при новому директорі музей отримав ще один шанс – це визнали навіть вороги, яких у Ройтбурда накопичилося чимало...
Його роботи експонувалися в різних країнах світу, отримали постійну прописку у вітчизняних галереях, за кордоном та у приватних колекціях
Затверджувати Олександра директором худмузея обласна рада не хотіла. Неприкрита ненависть, агресія і негідні випади окремих депутатів викликали жах навіть у лавах їхніх колег. Образи, поклепи, абсурдні звинувачення, бруд... Проти Ройтбурда виступили представники "Опозиційного блоку", заявивши, що той нібито пише картини... лайном.
"Щоб так говорити, потрібно бути ідіотом. Ось вони ідіоти і є...", – відповідав на звинувачення художник.
При цьому опоненти ігнорували сам факт перемоги Ройтбурда у відповідному конкурсі, не помічали його популярність і вагу... не завдяки, а всупереч директором худмузею у 2018 році він був все-таки призначений – тодішній голова ОДА Максим Степанов уклав з ним п'ятирічний контракт. Але лише через півтора року вибухнув черговий ще більш гучний скандал – облрада достроково розірвала з Олександром Ройтбурдом трудовий договір. Можливим це стало через домовленості, укладені між представниками фракцій "Опозиційна платформа – За життя" та "Європейська солідарність". Такий собі поворот – удар нижче пояса…
Те, що трапилося викликало гнів активістів, діячів культури та представників бізнес-кіл. Під стінами обласної ради зібрався численний мітинг. Серед учасників були жителі Одеси, Києва, Львова та інших міст... При цьому сам художник вважав: масштабний протест не за нього, і навіть не за музей. Суть – у бажанні людей жити у вільній цивілізованій країні, у якій зжиті елементи "совка". Мовляв, ряд депутатів уявили себе феодалами: мовляв, ми – простолюдини-лохи, а вони – круті пацани. "В принципі, це завжди одна з причин будь-якої революції", – сказав мені тоді Олександр, назвавши мітинг культурним майданом за цінності, одна з яких – свобода... Здається, саме особиста неприязнь і неприйняття його світогляду стали причинами лютого цькування художника.
Потрібно віддати йому належне: незважаючи ні на що, він завжди писав те, що хотів і як вважав за потрібне. Не щадив і себе. Не дарма серед його робіт – іронічні автопортрети. Його картини часто шокували, а колючки буквально вибішували опонентів. А він не боявся експериментів, засудження мас та був нестандартний у всьому. Будь то творчість, вибір друзів, манера спілкування або одяг. То була справжня свобода творця, яку ніхто не зміг у нього відібрати.
Потрібно віддати йому належне: незважаючи ні на що, він завжди писав те, що хотів і як вважав за потрібне. Не щадив і себе
Навіть ставши депутатом облради (минулого року), він залишався самим собою і боровся. У 2020-му Приморський райсуд Одеси визнав його звільнення незаконним, а через всього кілька місяців це рішення апеляція скасувала: чи жарт, оскаржила сама облрада! Адвокати художника звернулися до Верховного суду України, який правоту Ройтбурда підтвердив.
Так, роки боротьби завершилися перемогою, що відняла масу дорогоцінного часу та здоров'я.
"Ніколи не страждав від надлишкових очікувань (від влади), але на мене вилили стільки лайна, що в очах судини полопалися", – сказав він мені зопалу.
Піти у 59 – занадто рано для такої брили як Саша... Саша – так називали його близькі та друзі.
Ні. Друзями (приятелями) ми не стали. Не сталося чи не судилося. Але два роки тому була яскрава зустріч – інтерв'ю, останнє питання якого було про музей. Точніше про те, навіщо творчій особистості чиновницький стілець – місце директора?
"Мене вмовили..., а потім зрозумів: це – моя місія", – відповів Олександр. Чи виконана вона? Складно сказати. З одного боку – він давно всім (і собі) довів, що повинен був і хотів. З іншого – незавершені проекти, серед яких створення в Одесі незвичайного музею... Старт дано. Чи буде гідний наступник?
