Підпишіться на нас в Google
Президент Володимир Зеленський днями заявив, що в Україні готують законодавчу основу для функціонування приватних військових компаній. За його словами, це має стати реальною бізнес-можливістю для українських військових після війни. Про те, чому ця ініціатива виникла саме зараз, чи можуть українські ПВК потіснити інші такі формування з різних країн світу, та чи не стануть вони приватними арміями в руках бізнесменів, УНІАН поспілкувався з військовим експертом, колишнім речником Генштабу ЗСУ Владиславом Селезньовим.
Чому зараз виникла ініціатива щодо створення приватних військових компаній, коли в країні відбуваються бойові дії?
Думаю, що тут президент намагається вирішити два ключових питання: задовольнити запит суспільства щодо нашого безпечного мирного майбутнього, а також щось треба буде робити з тими хлопцями, які мають величезний досвід участі в бойових діях, і це вони вміють робити найкраще в світі. Чи знайдуть вони легко своє місце в цивільному житті, де треба не вбивати, а необхідно щось створювати? Це питання дискусійне.
Тому цілком імовірно, що ця ініціатива президента спрямована на те, щоб забезпечити гідне майбутнє для тих людей, які вважають право захисту справою всього свого життя.
Бачив вже заяву міністра внутрішніх справ України Ігоря Клименка, що вони в рамках широкої коаліції відпрацьовують ініціативу президента за участю народних депутатів, громадського сектору, медійників щодо створення законодавчої бази, яка буде унормовувати діяльність приватних військових компаній.
Але я поки не отримав чіткої відповіді, чи це буде виключно державна історія, тобто все відбуватиметься в рамках державних інституцій, чи все-таки цим можуть займатися приватні особи чи організації. Питання поки без відповіді. Світовий досвід каже про те, що є військові компанії на кшталт Французького корпусу під прапором держави, але ж є ще величезна кількість приватних, зокрема, в США, які діють під опікою приватного бізнесу. Тут виникає важливе питання – як в такому випадку буде унормовано питання зі зброєю, бо йдеться про досить потужні засоби ураження? Зараз важко відповісти на це питання. Є багато ризиків.
За кордоном ПВК це свого роду інструмент з "експорту" безпекових послуг. Як не допустити переростання цієї історії в приватні армії, які будуть використовуватися, наприклад, в політичній боротьбі?
Має бути настільки чітко унормована законодавча база в цій галузі, щоб не було б дірок і спокус для таких дій. Щоб не виникало прецедентів, коли ПВК буде використаний проти народу України. Це дуже серйозний виклик, такий варіант є неприйнятний для України. Тому законодавство треба виписати так, щоб не було таких ситуацій.
Звісно, що ризики завжди є, бо хтось прагне мати серйозний вплив, зокрема, на суспільно-політичну ситуацію в Україні з використанням приватних військових компаній, хтось хоче завдяки цій історії серйозно обмежити право на доступ до зброї. Але законотворець має діяти так, щоб забезпечити дотримання прав і свобод громадян.
З огляду на величезний бойовий досвід в умовах, яких не було за жодної іншої війни у світі, на вашу думку, чи зможуть українські ПВК потіснити західних конкурентів? Чим вони можуть виділитися серед інших таких формувань?
Перше і головне – досвід українських військових нині неоціненний. Він настільки масштабний і вражаючий, що рівних нашим хлопцям немає. Тому в цій конкуренції, ми фактично виступаємо донорами безпеки. Нашим хлопцям немає і, заледве, будуть конкуренти, враховуючи те, що такого масштабу бойових дій, з такою кількістю особового складу, такою активністю на теренах європейського континенту не було з часів Другої світової війни.
Я не думаю, що ми зіткнемося з шаленою конкуренцією, хоч, безумовно, ринок достатньо тісний, багато охочих заробляти гроші. Але досвід наших військових є незрівнянним. А там гроші справді чималі.
Про які суми може йти мова, і скільки на цьому може заробити безпосередньо держава?
Безумовно, це досить прибутковий бізнес. Треба розуміти, що сума контракту буде залежати від тих завдань, які будуть виконувати представники ПВК, враховуючи функціонал, ресурсні затрати. Від цього буде залежати і кінцевий чек.
Враховуючи те, що США досить заможна країна, а представники її еліти беруть участь в фінансуванні таких компаній, це може свідчити, що фінанси там дуже серйозні. Врахуймо і той факт, що світова спільнота тепер розуміє, що світовий устрій, який був раніше, вже не працює. Він був зруйнований агресією РФ та негласною частковою підтримкою цих дій Китаєм разом з Північною Кореєю та Іраном. Зруйнували безпекову ситуацію в світі, а отже запит на безпеку завжди буде залишатися, і держави та люди готові платити чималі гроші, щоб убезпечити себе від будь-яких несподіванок. За красиві очі гроші не платитимуть, тому на цьому специфічному ринку будуть цінуватися військові, які мають реальний бойовий досвід.
Точні суми виплат на цьому ринку важко назвати, бо все залежить від виконання завдань. Але це точно не три копійки. Зрозуміло, що одна справа – супроводжувати вантажі на кораблях, які рушають через зони ризику, зокрема, Ормузьку протоку, а інша справа – коли треба проводити заходи з деблокування певних об’єктів чи брати участь в операціях проти наркокартелів, на боці яких воюють добре навчені і озброєні люди.
Чим такі ПВК відрізнятимуться від звичайних Збройних сил чи, умовно, Нацгвардії? Що для себе має зрозуміти ветеран, який обирає між контрактом із ЗСУ та приєднанням до приватної компанії?
Все ж таки варто нам говорити про те, що ПВК це наше дещо віддалене майбутнє в повоєнний період. Звичайно, що виплати там будуть суттєво відрізнятися від державного сектору. Хоча. Якщо будуть реалізовані президентські ініціативи щодо суттєвого підвищення грошового забезпечення в армії, можливо трохи зміниться ситуація. Але все ж вартість цих послуг буде критично різнитися, бо безпека ніколи не буває дешевою.
Хто може бути власником таких ПВК? Бізнес? Чи це буде ексклюзивне право держави?
Враховуючи те, що президент України виступає з такою ініціативою, то, ймовірно, держава Україна буде виступати кінцевим бенефіціаром цих інституцій. Хоча світ знає чимало прикладів, коли до цих речей дотичні безпекові та бізнесові структури, які створюються зусиллями колишніх військових, які мають бойовий досвід. Вони об’єднуються в коаліції і далі цей бізнес просувають.
Тут важливо, як законодавець пропише нормативну базу. Адже може бути і прямо заборонено існування приватних військових кампаній не під егідою держави. Якщо будуть винятки, то тоді можлива здорова конкуренція на цьому ринку праці.
Чи цивільні люди можуть долучатися до таких структур? Чи це буде тільки ніша для військових, які брали участь в бойових діях?
ПВК це не суто солдат зі зброєю. Є різний функціонал, де можуть бути задіяні, зокрема, технологи, ІТ, аналітики, а також ті, хто працюють з технікою, її обслуговують. Спектр персоналу буде досить широкий.
Люди, які не мають українського громадянства, але воювали на стороні нашої держави, зможуть долучатися до ПВК?
Сучасний світ – це глобальний простір, де кордони, національності, приналежність до держав не є визначальною. Пріоритетом буде спроможність до виконання завдання. Не важливо якого кольору шкіра у найманця, не важливо який він паспорт має у кишені, а важливо наскільки він фаховий і здатний продуктивно працювати в команді.
У багатьох українців ПВК асоціюються з тим самим "Вагнером". Ми можемо користатися російським досвідом чи це стало б ходінням по граблях?
Ватажок "Вагнера" Євген Пригожин не створив чогось унікального. Він зробив кальку з ПВК, які є в різних країнах. Але "вагнерівці" були адаптовані під запит спецслужб РФ. ПВК "Вагнер" кришувала ФСБ, і вони виконували специфічні завдання, в яких РФ не хотіла замаратися офіційно.
Досвід, який можна використати? Треба віддати належне Пригожину, який добре організував підготовку найманців. Часто вони готувалися під географічні та кліматичні особливості для роботи в інших країнах, зокрема, на африканському континенті. Там був досить серйозний відбір, забезпечення.
Говорити про цю російську ПВК як про еталон для наслідування я б не ризикнув через те, що "вагнерівці" під час виконання своїх місій забували, що вони люди. Вони діяли як істоти, в яких не було жалю ні до жертв, ні навіть до своїх, якщо пригадати жорсткі методи покарання, а також "м’ясні" штурми, які апробовані саме в цих підрозділах, а далі це вже використовували в російській армії.
Чому все-таки мова йде про створення ПВК вже після війни? Хіба зараз це не було б доцільним?
Зараз всі ресурси нашої держави спрямовані на те, щоб ми забезпечили наших військових в обороні, які відстоюють незалежність України.
Вивільняти додатково сили та засоби заради створення приватних військових компаній – а йдеться ж про інвестиції, розвиток – точно не на часі. Після війни, коли буде велика кількість колишніх військових, які прагнуть продовжити свою професійну кар’єру в донорстві безпеки, це буде актуально. Бо тоді вирішуватиметься два питання: працевлаштування колишніх військових, які представлятимуть Україну на такому важливому ринку послуг, та поповнення українського бюджету.
Сьогодні в українських чоловіків є робота, де вони можуть застосувати свої навички, знання і вміння, щоб захистити свою країну.
Полковник ЗСУ у відставці. До російської окупації Криму працював начальником Кримського медіа-центру Міністерства оборони України. З початком АТО призначений керівником пресцентру оперативного штабу Антитерористичної операції на сході України.
З листопада 2014 року до 2016 року був начальником пресслужби Генерального штабу Збройних Сил України.
Наприкінці 2017 року звільнився зі Збройних сил України після закінчення контракту.
