Автор: Володимир Русанов – лікар-психіатр,психотерапевт, викладач НМУ ім. О.О. Богомольця.
Днями народна депутатка Мар’яна Безугла заявила публічно, що має синдром Аспергера — одну з форм розладу аутистичного спектра. Ця заява викликала хвилю обговорень і в медіа, і в суспільстві, яке і без того неоднозначно сприймає її поведінку. Для когось — це акт чесності. Для інших — пояснення, яке кидає тінь на її здатність до емпатії, діалогу та прийняття складних рішень у критичні часи. Постає логічне запитання: чи здатна людина з синдромом Аспергера ефективно виконувати функції державного управління в умовах війни, яка вимагає не лише рішучості, а й емоційного контакту з народом, гнучкості та комунікації?
Що таке синдром Аспергера? Синдром Аспергера — це розлад аутистичного спектра, що супроводжується: труднощами в розумінні соціальних сигналів та невербальних комунікацій, низькою емпатійністю, буквальним мисленням, схильністю до надмірної раціоналізації та зосередженості на вузькому колі інтересів. При цьому інтелектуальні здібності зазвичай не страждають, а мовленнєвий розвиток залишається в межах норми. Саме тому цей стан часто непомітний на перший погляд. У нормальних умовах особа з синдромом Аспергера може досягати високих результатів у технічних, наукових, аналітичних сферах. Але політика — це не лише про логіку. Це також про здатність відчувати настрій суспільства, формувати горизонтальні зв’язки, сприймати зворотний зв’язок, виявляти гнучкість і емпатію. Публічна поведінка пані Безуглої протягом останніх років не раз викликала хвилю критики саме через вразливість у соціальній комунікації, неадекватний тон заяв, жорсткість та емоційну холодність, які часто сприймались як зверхність або байдужість. Тепер, коли вона пояснила це особливостями мислення та "високим порогом страху", стає зрозуміліше, звідки походить така поведінка. Але разом із тим виникає етичне й управлінське питання: чи має право людина, яка за визначенням не сприймає інших як суб’єктів із почуттями, а радше як "сигнали", "алгоритми" чи "перешкоди" — ухвалювати рішення національного масштабу?
Аутизм і влада: складний баланс. Наукові дослідження показують, що аутичне мислення — це не дефект, а інакший спосіб сприйняття реальності. Але саме тому у сфері, де потрібно "бачити" людей, розуміти біль, переживання, суспільні настрої — така особливість може стати критичним обмеженням. У мирний час це може бути компенсовано сильними командами, етичними рамками, делегуванням. Але в умовах війни, коли країна переживає колективну травму, емоційне лідерство стає не менш важливим, ніж стратегічне. Соціальна емпатія перестає бути другорядною.
Нам потрібні різні — але на своєму місці. Це не питання дискримінації. У сучасному суспільстві ми повинні приймати різність і включати людей з нейророзмаїттям у професійні сфери. Але вкрай важливо, щоб посади з високою етичною, емоційною й суспільною відповідальністю займали люди, здатні бути не лише ефективними, а й чутливими до контексту. Наявність діагнозу не скасовує політичної відповідальності. І суспільство має повне право ставити запитання: чи збігаються індивідуальні особливості особи з критеріями публічної служби в кризовий період? Мар’яна Безугла зробила важливий крок — відкрито заявила про свою нейропсихіатричну особливість. Це заслуговує на повагу. Але це також відкриває серйозну суспільну дискусію: чи може раціональність без емпатії бути достатньою для ефективного лідерства у воюючій країні? І головне — як забезпечити, щоби влада завжди залишалась людяною.
