Обмін заручниками — це найбільш болюче питання, яке Росія і бойовики використовують як засіб впливу на переговорний процес і українське керівництво. Це болюче питання, бо йдеться про людей та їхні життя.
На початку роботи «мінського формату» передбачалася модель обміну полоненими «всіх на всіх». Але тоді, навіть на найвищому рівні переговорів за участю Порошенка, Меркель, Олланда і Путіна, це питання не було вирішене. І на ньому почали спекулювати. Противнику було вигідно поставити на перше місце питання виборів в окупованих районах Донецької і Луганської областей, які б пройшли під контролем Росії. Тобто зробити пріоритетними політичні питання, а не питання безпеки та обміну полоненими.
В заручниках у бойовиків може опинитися будь-хто: або людина, яка щось «неправильно» відповідає, або у неї якесь «не таке» прізвище. Тобто під будь-яким надуманим приводом бойовики затримують громадян, потім утримують їх у слідчих ізоляторах або у своїх руках.
Відео дня
Хоча частину людей тоді справді обміняли, щоб і в подальшому залишалися такі надзвичайно вразливі для української сторони моменти — наявність заручників, які не визволяються, бо начебто українська сторона не йде на відповідні поступки — бойовикам потрібно, аби таких людей (заручників) було якомога більше. Саме тому зараз бойовики намагаються затримувати людей під час перетину «кордону» з української території на контрольовані бойовиками території, при переміщенні людей на територію Криму та Російської Федерації. Причому люди затримуються під будь-яким приводом. В заручниках у бойовиків може опинитися будь-хто: або людина, яка щось «неправильно» відповідає, або у неї якесь «не таке» прізвище. Тобто під будь-яким надуманим приводом бойовики затримують громадян, потім утримують їх у слідчих ізоляторах або у своїх руках (у таких випадках взагалі ніхто не шукає жодні правові підстави, зокрема, так було у випадку затриманого противником, а потім звільненого Руденка).
Найчастіше людей просто звинувачують у співпраці з нашими спецслужбами. На цій підставі формуються справи, які пізніше розглядаються «слідчими органами» і «судами» «ЛНР» і «ДНР». Після цього у бойовиків формується пакет громадян, яких можна пропонувати для обміну.
Отже, сьогодні на питанні заручників просто йде спекуляція. Бойовики створюють для себе, як вони кажуть, «матеріал для обміну», а потім на політичному рівні намагаються виторговувати вигідні для себе позиції. Вони намагаються переконати інших, що начебто вони готові до обміну, а українська сторона не йде на поступки. Але не слід забувати, що при цьому бойовики вимагають звільнити їхніх політичних діячів, затриманих офіцерів спецслужб Росії, злочинців, які опинилися за гратами через вчинення загальних кримінальних злочинів. А в таких ситуаціях про обмін не може йтися.
В результаті, на такому тлі формується і неприйняття інших позицій Мінських угод. В такому випадку бойовики кажуть, що, мовляв, українська сторона не йде на поступки, не обмінюючи тих, кого вони вимагають. Тож тепер бойовики захоплюють просто українських громадян, а потім, під час переговорів на будь-яких рівнях, будуть вимагати здійснити обмін, і тільки після цього рухатися по інших питаннях. У той же час, на міжнародному рівні противник починає говорити, що з української сторони немає поступок, і починає піднімати тему про проведення виборів на окупованих територіях та виносити на перший план інші політичні питання, аби потім розглядати їх у комплексі з питанням про обмін полоненими.
Микола Маломуж, колишній голова Служби зовнішньої розвідки України, генерал армії України
