Ескалація конфлікту на лінії розмежування і стягування російських військ до наших кордонів змусили українські та європейські медіа згадати про те, що на сході України ось уже восьмий рік йде війна. Але, схоже, представники чинної української влади не збираються використовувати цю хвилю уваги в інтересах України. Замість того, щоб сформувати нову повістку за існуючим переговорним форматом, ми чіпляємося за деталі на зразок місця зустрічей ТКГ після закінчення пандемії COVID-19, свої ж власні нереалізовані ультиматуми щодо учасників самого діалогу на Тристоронній контактної групи, або тримаємося за ідею кластерів, яка відчутно не змінює нашого становища на краще, адже за рамку як Росією, так і Німеччиною і Францією беруться Мінські угоди.

Але український план, який деякі оглядачі спробували представити проривом у розумінні ситуації нашими переговірниками, на справі містить такі "компромісні" позиції як, наприклад, ті ж спільні патрулі, які повинні складатися зі співробітників правоохоронних органів України і "громадян України" з ОРДЛО

Тема перенесення переговорів з Мінська в будь-яку іншу столицю може сприйматися перспективною тільки як позначення позиції України щодо порушення прав людини в Республіці Білорусь. Інші ж аргументи адептів перенесення переговорів з Мінська в "по-справжньому нейтральну країну" – про те, що так можна спробувати не допустити бойовиків до роботи формату - розіб'ються об реальність. Особи, які перебувають під санкціями, допускаються на територію тих держав, якими підтримуються санкції, на час переговорів. Показовий випадок - присутність Суркова на переговорах зовнішньополітичних радників у Парижі влітку 2019 року, коли йому дозволили в'їзд на момент переговорів, але не дозволили залишитися ні на день довше. Перенесення переговорів з міста в місто не змінить ні сам формат, ні зміст Мінських угод, які були та залишаються вкрай невигідним для нас документом.

План кластерів в цьому мало відрізняється від ініціативи по перенесенню переговорів в інше місто: з публікації передбачуваних чернеток плану в "Комерсанті" можна зробити висновок, що Україна, хоч і спробувала змінити встановлену Мінськими угодами черговість проведення виборів і передачі державного кордону під український контроль, не отримала в цьому підтримки від Німеччини і Франції, і, звичайно ж, ця ідея ніяк не могла бути підтримана Росією. Але український план, який деякі оглядачі спробували представити проривом у розумінні ситуації нашими переговірниками, на справі містить такі "компромісні" позиції як, наприклад, ті ж спільні патрулі, які повинні складатися зі співробітників правоохоронних органів України і "громадян України" з ОРДЛО ("народної міліції")" (пряма цитата з тексту, опублікованого "Комерсантом").  Та й сам факт публікації документів (в перекладі на російську мову і в російських ЗМІ) свідчить про те, що Росія прийме тільки свій власний варіант виконання цього плану – тобто ніяких дій і кроків, які б суперечили прийнятому в Росії "добуквенному" читанню існуючих домовленостей (крім, хіба що, досягнення нових домовленостей "між Україною та ОРДЛО" напряму, що і прописано в російській чернетці).

Нам необхідно говорити про нові угоди, але робити це так, щоб не бути звинуваченими у "розвалі Мінська"

Сьогодні цілком очевидно, що нам необхідна не розмова про новий майданчик, і навіть не чергова зустріч зовнішньополітичних радників Нормандського формату, де ми готові пропонувати інструменти для потенційної легалізації незаконних збройних формувань. Нам необхідно говорити про нові угоди, але робити це так, щоб не бути звинуваченими в "розвалі Мінська", що буде дуже непросто через ті  обмеження, яку позначили самі українські переговірники -"хто перший зробить демарш і відмовиться від засідань – і є порушником дисципліни й тим, хто не бажає домовлятися".

Роботу в Мінському форматі необхідно продовжувати паралельно з пошуком нових рішень на рівні Нормандського формату. Але це повинна бути робота з мінімізацією ймовірності усіх контактів і навіть формальних обмінів репліками з представниками НЗФ, і робота, яка передбачає чесну оцінку ситуації з безпекою – української делегації необхідно визнати, що оголошене влітку минулого року перемир'я остаточно зірвано (представивши всім зацікавленим сторонам весь задокументований масив порушень умов рішення ТКГ про припинення вогню, де порушенням вважаються не тільки обстріли, але і навіть інженерне обладнання позицій в напрямку противника) і що РФ не виконує зобов'язання, взяті на себе в ТКГ. Це дасть можливість переписати рішення, що містить невигідну для України складову-формулювання "СЦКК в діючому складі", яка відкрила РФ простір для маневру з легалізацією НЗФ як сторони конфлікту.

Паралельно цьому напрямку роботи, необхідно шукати можливості для конструктивного діалогу в Н4, при цьому залишивши практику роздування вартості самого факту проведення зустрічі, що є постійною помилкою команди Зеленського, яка бачить і зустрічі на вищому рівні, і навіть телефонні переговори лідерів держав самоцінними.

Необхідний покроковий план, підготовлений в Україні та для України. Який би не передбачав ні легалізації "народної міліції", ні поступок з питань контролю над державним кордоном. Безумовно, після наших небезпечних маневрів всього минулого року - Консультативної ради, спроби втілити в життя "спільні інспекції" українських позицій з бойовиками – буде непросто переконати наших партнерів у тому, що ця зміна курсу серйозна, але у нас немає інших варіантів, окрім як пробувати. Ми не маємо права не відповісти на питання за що, чому і для чого були всі наші жертви протягом останніх семи років.

Марія Кучеренко, аналітик, екс-керівник проектів Центру дослідження проблем громадянського суспільства

Читайте останні новини України та світу на каналі УНІАН в Telegram