Не лише дорогі ракети "Нептун", але й зовсім дешеві "безпілотники" стають зброєю для Сил оборони України. Останнім часом Україна атакує Росію за допомогою повітряних куль, які скидають міни з великої висоти, пише Forbes.
"Те, що може виглядати як тривіальний інструмент дрібних нападів, може виявитися геніальною, асиметричною зброєю для посилення стратегічних ударних можливостей України", – зауважує видання.
За повідомленнями російських телеграм-каналів, українські повітряні кулі з’являються у небі над прикордонними з Україною регіонами Росії. Деякі з них несуть радіолокаційні відбивачі, щоб привертати на себе увагу ППО. Також вони несуть на собі мінометні снаряди. Як стверджує російське видання MASH, кожна повітряна куля також має GPS-трекер, баласт, батареї та електроніку керування із запрограмованими в них координатами атаки.
Forbes зазначає, що некеровані повітряні кулі обмежено застосовувалися в деяких війнах останніх двох століть, зокрема їх використовує угруповання ХАМАС для влаштування пожеж на території Ізраїлю. "Хоча їхній вплив, як правило, обмежений, такі повітряні кулі лягають набагато важчим тягарем на захисника, ніж на нападника", – пише автор публікації.
Спираючись на заяви російської пропаганди, Forbes дійшов висновку, що українські повітряні кулі є значно досконалішими за всіх своїх попередників. Зокрема стверджується, що радіус дії вимірюється сотнями кілометрів, а електронний блок керування у поєднанні із системою GPS-навігації здатен ініціювати скидання боєприпасу саме тоді, коли повітряна куля пролітає над заздалегідь визначеною цільовою зоною.
За підрахунками експерта з повітряних куль Кріса Хіллкокса, з урахуванням усього електронного начиння та використаних матеріалів одна така куля може коштувати близько 1000 доларів.
Як пише Forbes, без спеціального радіолокаційного відбивача повітряна куля є дуже малопомітною, і її важко зафіксувати на радарі. "Але українці, ймовірно, хочуть, щоб її побачили. На висоті 9 км або вище єдиний спосіб збити повітряну кулю — дорога ракета класу "земля-повітря" або "повітря-повітря", що було б гарним обміном", – зазначає видання.
При цьому радіолокаційний відбивач дає змогу українцям відстежувати рух повітряної кулі на власних радарах та порівнювати ці дані з тими, що надсилає GPS-трекер. Так можна позначити на мапі райони, де GPS глушиться або підроблюється. Потім ця інформація стане у нагоді для підвищення точності ударів безпілотниками.
Forbes зазначає, що, змінюючи висоту польоту, повітряна куля може "сідати" на потік вітру певного напрямку. Такі технології вже використовуються військовими США і деякими комерційними компаніями, щоб їхні повітряні зонди летіли в потрібному напрямку, а не навмання. Але точність все одно вимірюється "у милях, а не в футах", а скидання бомби з великої висоти лише погіршує неточність застосування такої зброї.
"Проте десятків або сотень повітряних бомб може бути достатньо, щоб влучити у велику ціль, як-от газосховище чи авіабазу. (...) Цей тип масової загрози змусить росіян (...) залучити непропорційні ресурси для протидії їм", – резюмує автор публікації.
Жодних коментарів української сторони, навіть від анононімних джерел, які б підтвердили, пояснили або спростували застосування Україною такої зброї, Forbes не наводить.
Незвичайна зброя російсько-української війни
Хоча перші випадки застосування FPV-дронів у бойових діях зафіксовані на початку минулого десятиліття у Сирії та Іраку, саме в Україні це стало важливим елементом бойової тактики, яка фактично перевернула і частково перекреслила усі старі підходи до ведення війни. За підрахунками експертів, саме FPV-дрони знищили більшу частину російських танків, поховавши мрію Кремля про бліцкриг в Україні
У пошуку методів протидії вбивчим дронам і ЗСУ, і російська армія намагаються застосовувати найрізноманітніші інструменти – від простих "мангалів" на танках, до "зоопарку" систем радіоелектронної боротьби. Показовим прикладом поєднення одного і другого стали російські "танки-черепахи", захищені від українських дронів одночасно і додатковим протидроновим екраном, і потужним "бортовим" РЕБом.
