Поки парламент бавиться, Європа горить чи принаймні розгорається. Історія навряд чи може бути чіткішою.
Розширення російсько-українського конфлікту на Азовське море - це саме той вид ескалації, який передував усім катаклізмам у Європі в минулому.
Про це пише Саймон Дженкінс на сторінках The Guardian. Великі держави презирливо погрожують меншим. Менші відбиваються і чекають, що друзі прийдуть на допомогу в дипломатичній, економічній і військовій сфері.
Читайте такожEUObserver: Росія відкрила третій фронт у війні проти України
Впродовж чотирьох років Україна, на думку автора, нехтувала старим прагматизмом про те, що, маючи спільний кордон з могутнім диктатором, краще поводитися надзвичайно обережно. Антикомуністи в Києві фліртували з НАТО за підтримки США. Грузія у свій час теж це робила, а країни Балтії вже приєдналися до блоку. Володимир Путін повторив слова Бориса Єльцина про те, що Росія буде вважати це "прямою загрозою для безпеки нашої країни". Коли Україна обрала прозахідну владу в 2014-му, Москва влаштувала заворушення в її східних областях. Потім російські війська вторглися в український Крим, а тепер вони стискають українські порти. Понад 10 тисяч українців вже загинули у "таємній" війні. Це класична ескалація.
Президента України Петра Порошенка звинувачують в тому, що він хапається за владу через вірогідну поразку на майбутніх виборах. В неділю він закликав "союзників України виступити разом" проти Росії. Він не уточнив, до кого саме звертається і що їм варто робити.
"Після анексії Криму західні країни обклали Москву санкціями. І, як зазвичай, така зброя самозаспокоєння не мала жодного ефекту, окрім контрпродуктивності", - пише оглядач.
Санкції, на думку автора, лише закріпили владу Путіна і змусили його поплічників згуртуватися. Росія навіть під економічним тиском влаштовувала проблеми сусідам за допомогою російської меншини і йшла на кібератаки під час виборів на Заході.
"Теза про те, що зубожіння якось змусить його відступити від того, що він вважає відновленням російської величі, виявилася абсурдом. Диктатори люблять бідність", - йдеться в статті.
Автор зауважує, що Європі сьогодні бракує будь-якого колективного форуму, на якому можна було обговорити і вирішити подібні ескалації. Кінець Холодної війни не призвів до будь-якого перегляду Ялтинської чи Потсдамської угод. З Росією не було укладено нової угоди.
Східна Європа зараз - це порохова діжка, наповнена популістами, які змагаються між собою, розмовами про Путіна, який розуміє лише насильство, а також про не до кінця виконані обіцянки безпеки. В регіоні немає лідера, спостерігача, немає жодного гаранта миру. Там є лише "обіцянки анархії". А в цей час парламент Великої Британії обговорює Brexit.
