П’ять років тому Володимир Путін приніс війну і насильство на Схід України. Це рішення сильно змінило володаря Кремля, росіян і їхню країну. Незадовго до анексії Криму в березні 2014 року російський опозиціонер Олексій Навальний наважився дати прогноз щодо майбутнього півострова. Будучи під домашнім арештом, він розумів, що щось серйозне відбувається на українському півострові.
Про це пише Der Spiegel, пригадуючи, як Озброєні люди в масках, вочевидь солдати загонів спеціального призначення армії Росії, вдерлися в будівлю парламенту Криму в кінці лютого і встановили російський прапор. Парламент після цього призначив «референдум про приєднання» до РФ. Але чи наважиться Путін зайти так далеко й анексувати територію сусідньої України? «Ні», - писав Навальний 12 березня.
Читайте такожPolitico: Росіяни розлюбили окупований Крим
Такі дії не вписуються у поведінку російського президента. Адже про нього було прийнято думати як про вправного тактика, який уникає прямої конфронтації. І тому події в Криму, на думку опозиціонера, потрібно було розцінювати лише як путінський жест погрози. Навальний допускав, що Крим стане черговою «псевдокраїною» на зразок Абхазії чи Південної Осетії в Грузії. Через шість днів після того всі ці передбачення опозиціонера Путін розвіяв у своїй промові. Вперше з часів Другої світової війни у Європі одна країна наважилася зухвало змінити кордони свого сусіда.
Захопивши український Крим російський президент здивував навіть своїх ворогів. Складалося враження, ніби Володимир Путін не просто поховав післявоєнний порядок в Європі, а й знайому всім версію себе самого. З’явився новий Путін, який відмовлявся грати за правилами. І не лише Заходу важко зрозуміти це. Росіяни й самі до цього досі не звикли. До подій п’ять років тому російський президент плекав образ обережного лідера. Він уникав зобов’язань і любив зайняти «серединку», Але немов роздратований картяр, який раптом перекидає перед іншими гравцями стіл, Путін облишив будь-яку розсудливість й ізолював сам себе.
Читайте такожThe Atlantic: Путін завжди хотів або «кишенькову» Україну, або нефункціональну
Видання зауважує, що Крим став лазівкою, через яку Москва розпалила війну і насильство на Донбасі. В ті часи у російській столиці навіть думали над тим, щоб розірвати Україна навпіл. Все могло бути навіть гірше і кривавіше. Але Захід виявився більш об’єднаним, а Україна – більш стійкою, ніж очікували в Кремлі. Зрештою, Москві вдалося відколоти від України лише невелику частину вугільного регіону. Але, на думку Der Spiegel, з того моменту Путін став тим, ким завжди був і хотів бути. Конфлікт на Донбасі ще не вщух, як він розв’язав нову війну у 2015 році, влаштувавши російське вторгнення в Сирію. І це теж було результатом анексії Криму.
Москва хотіла таким чином прорвати міжнародну ізоляцію і довести, що Росія – незамінна сила. Здивовані росіяни дивилися, як ВПС їхньої країни бомбили міста в пустелі й обстрілювали Сирію ракетами з кораблів у Каспійському морі. Путін крок за кроком віддалявся від внутрішньої політики й переходив у міжнародну. Він більше не здавався політиком, який дбає про своїх громадян. Тепер його цікавила лише проголошена ним «історична місія». Йому більше не потрібне визнання інших лідерів чи вдома.
«Росія поглинула Крим, Крим поглинув Путіна», - сказала політолог Тетяна Станова.
Більшість росіян були вдячні за окупацію Криму. Вони вважали, що «історична справедливість» на їхньому боці. А те, що їхня країна порушила міжнародний закон, брехала і дурила світ, їх не цікавить. Адже вони й самі звикли, що держава їх постійно дурить. Так звана «гібридна війна», яка передбачає замасковане насильство, розповсюдження брехні й роботу з провокаторами, цілком вписується у гібридну внутрішню політику. Адже Москва лише імітує демократію. У випадку з Україною російська влада надурила не самих росіян, а «ворожий Захід». Росіяни ж тепер були не жертвами, а співучасниками злочину. І це зіграло на їхньому бажанні ототожнювати себе з державою.
Однак, ейфорія минула. І відносини між Путіним і його громадянами почали погіршуватися. В певному сенсі сьогодні росіяни почуваються так само, як і канцлер Німеччини Ангела Меркель, яка з розчаруванням в голосі визнала у 2014 році, що Путін живе «в іншому світі». Він більше не вважає себе зобов’язаним дбати про свій народ. Ніби анексією Криму він повністю виконав свою частину соціального договору. Путін виправдовує підвищення пенсійного віку нестачею грошей в країні. Але при цьому він витрачає мільярди доларів на те, щоб пригрозити США черговою «чудо-зброєю».