На другий день нападу терористи принесли телевізор в спортзал, де сиділи заручники захопленої школи в Беслані. Вони дивилися репортажні про атаку, яку самі ж влаштували. Понад 1100 дітей, учителів і батьків тепер були змушені дивитися новини разом з ними.
Звісно, ніхто з терористів не рахував, скількох заручників вдалося захопити. Разом з тим, було зрозуміло, що в їхніх руках було більше життів, ніж влада Росії наважилася визнати на той час. Про це пише Süddeutsche Zeitung, нагадуючи протрагічні події в Беслані, які сталися 15 років тому.
Читайте такожГенерал нагадав про "Норд-Ост" та Беслан і попередив про можливі теракти в Криму
«По телевізору сказали, що там було лише 350 людей», - пригадує Бела Губієва, якій було лише 13 років, коли їй довелося сидіти на підлозі під прицілом зброї разом з молодшим братом. За її словами, репортажі розлютили терористів.
«Чули? Лише 350 людей. Ми тепер розстріляємо половину», - крикнув один з них.
Видання пише, що бойовики з Чечні й Інгушетії атакували школу в невеликому місті Беслан. Це сталося першого вересня, в перший день навчання. Тож багато дітей прийшли зі своїми батьками. Бела Губієва, яку чекав вже сьомий клас, прийшла в школу з братом і кількома сусідськими дітьми. Перші постріли прогриміли, коли всі зібралися на подвір’ї для урочистого початку навчального року. Терористи вимагали, щоб Москва вивела армію Росії з Чечні й відпустила захоплених чеченців. В результаті атаки 334 заручників загинули. З них 186 – діти.
Бела Губієва, сидячи у кафе Москви, дуже детально описує ті трагічні три дні. Можна лише здогадуватися, як багато місця в її пам’яті займають ці спогади. Вона говорить про вчителя, якого терористи застрелили з самого початку, щоб змусити всіх підкоритися. Його обличчя стало блідим перш ніж він впав на підлогу, мов лантух. Вона розповідає про першу ніч, коли місця було настільки мало, що вона навіть не могла лягти, пригадує голову брата на своїх колінах. На другий день терористи дозволили матерям з немовлятами піти. Але багато з них привели своїх старших дітей в школу й не хотіли їх полишати самих. Тому вони передавали своїх немовлят в руки іншим жінкам, щоб вони подбали про них.
Найбільш яскраво Губієва пригадує спрагу. У вузькому залі не було води й бракувало свіжого повітря. Спочатку невеликим групам дітей дозволили вийти в туалет. Лікар серед заручників порадив їм намочити одяг, щоб принести з собою трохи води. Пізніше терористи знищили водопровід. Якщо задзвонить мобільний телефон, вони погрожували розстріляти 50 заручників. Якщо одного з нападників застрелять – теж 50 людей будуть розстріляні.
«Ми розуміли, що це означає. Але що ми могли вдіяти?», - каже Губієва.
Пізніше сім’ї загиблих в Беслані й ті, кому пощастило вижити, почали звинувачувати російський уряд в серйозній халатності. Європейський суд з прав людини став на їхній бік. Влада Росії дійсно майже нічого не зробила, щоб запобігти атаці. Крім того, правоохоронці діяли некоординовано й атакували терористів, ставлячи під загрозу життя заручників. Вони стріляли з автоматів і вогнеметів ще тоді, коли заручники були в спортзалі. Розслідування так і не дало відповідь на багато питань. Причини смерті багатьох жертв так і не були з’ясовані. Досі не зрозуміло, чому обвалилася стеля будівлі: з вини терористів чи визволителів. І як взагалі комусь вдалося провезти зброю через кордон, щоб влаштувати напад?
«Багато з цих бойовиків були в списку розшукуваних осіб. Як вони могли зібратися?», - питає Анета Гадієва з організації «Матері Беслану». Лише одного з 30 терористів затримали живим.
Бела Губієва ставить такі ж запитання. Вона пригадує, як сиділа разом з подругою на ім’я Мадіна за межами спортзалу. Терорист підійшов і почав приставляти зброю до голів дівчат. Його старший поплічник заступився за дітей, а потім наказав їм сісти в іншому місці.
Читайте такожForeign Policy: Нове покоління терористів прийде з екс-СРСР
«Кажуть, в такі моменти думаєш про сім’ю. Але в мені тоді була безмежна порожнеча», - пригадує Губієва. Пізніше вона багато думала про те, що сталося в житті цих чоловіків.
«Але я припинила звинувачувати будь-кого», - каже жінка.
На третій день вона була настільки виснажена, що лягла в єдиному порожньому місці в спортзалі – під сидіннями, де терористи встановили свої бомби. Їй не дозволили там залишитися. А потім, коли вона притулилася десь в іншому місці, прогримів вибух. Її вуха заклало, перед очима все почорніло. Невдовзі дівчина побачила, як тіні стрибнули через вікно. Спочатку вона допомогла брату вибратися, а потім сама вистрибнула й впала босими ногами на уламки. Дівчина вискочила із залу перед тим, як завалився дах. В лікарні рідна мати її не впізнала. Вона була дуже худа, брудна, а її довге волосся згоріло.
Бела Губієва вже 10 років живе в Москві й працює хірургом. Вона вважає, що їй легше з усім впоратися, ніж тим, хто лишився в Беслані. Разом з тим, вона скаржиться, до досі бачить нічні кошмари про ті трагічні події.
Найбільш болісним питанням, вірогідно, лишається чи правоохоронні органи Росії могли уникнути такої великої кількості жертв.
«Я не можу дати відповідь на це питання», - каже дівчина. Від політиків у Москві вона чекає лише одного.
«Вони не повинні приховувати правду», - додала Губієва.
