Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров в інтерв’ю американському журналісту Такеру Карлсону наговорив чергової маячні, зокрема представляючи Москву "захисницею" українців та повторюючи тези російської пропаганди про війну Заходу з РФ "руками" України. І в цьому немає нічого дивного, якщо брати до уваги, що Лавров, як і інші російські владні фігури – є частиною кремлівського режиму. Тому те, що вони говорять, вони говорять в унісон.
На сьогодні вони вважають, що у військовому плані ситуація для них прийнятна. Тобто, вони однозначно не програють, а по деяких напрямках навіть мають успішні наступи. Так, криваві, які коштують багатьох життів простих солдатів, але для кремлівської верхівки це, в принципі, дрібниці. Тому такі заяви, як зробив Лавров (чи незабаром робитиме ще хтось) – натяк на те, що Росія не бачить сенсу йти на перемовини. Тобто, РФ буде протискати свої ультимативні вимоги, які за останні три роки не змінилися.
Чи розуміють це західні партнери України? Тут варто брати до уваги, що російський режим – авторитарний, близький до диктаторського – монолітний. Натомість колективний Захід - це конгломерат різних людей, різних позицій, різних думок. Тому формулювати, що "Захід розуміє" - не зовсім коректно. Хтось на Заході розуміє. На це звертають увагу деякі аналітики, про це пишуть журналісти деяких видань... Але чи є це (нейтралізація Росії як агресора) основною політичною лінією ключових гравців? На жаль, ні.
Захід хоче побачити якусь раціональність у кроках росіян. І для цього намагається їх почути через якісь інтерв’ю. А Росія просто використовує цей західний плюралізм на свою користь. Врешті, в західній судовій культурі навіть маніякам дають слово.
Що Захід дійсно розуміє? Захід розуміє, що загроза зростає. І чим ближче країна знаходиться територіально до Росії, тим це розуміння чіткіше.
Ми бачимо, що скандинавські країни чи країни Балтії, дуже сильно цим переймаються і готуються. Вони і Україну підтримують, і всередині своїх країн здійснюють певні заходи.
Водночас Сполучені Штати не сприймають російську загрозу серйозно для себе. Більшу небезпеку вони бачать з боку Китаю. Тому і політика стосовно України часто відбувається саме через призму китайського питання, близькосхідного питання, європейського питання.
Наші зусилля зосереджені на тому, щоб Україну і війну на нашій території розглядали як окреме явище, яке потребує вирішення. Бажано, шляхом військової допомоги: і озброєнням, і, можливо, навіть військами. Але поки що серйозної розмови про направлення якихось військ наших союзників в Україну не стоїть. А озброєння… Якщо згадати позицію США кількарічної давнини, то "Джавеліни" - це був максимум, на що ми могли розраховувати. Зараз, на щастя, надходить значно більше техніки й зброї.
Насправді найбільша проблема західного світу - це те, що вони міряють світ по собі. А він, на жаль, зовсім інший. Тобто, у них просто в голові не вкладається, що таке Росія. Саме звідси думка, що "цього не може бути, бо це не вигідно".
Вони мислять в іншому ключі й приписують раціональність і економічну доцільність диктаторським режимам. Ця думка легко пояснювана просто тим способом життя, яким живе західний світ після Другої світової війни. Але це - певна політична безграмотність. Від цього й відбувається певною мірою загравання з Росією. І звідси позиція - відкладати рішення з розрахунку, що конфлікт якось зникне сам собою.
Ярослав Чорногор, директор програми російських і білоруських студій аналітичного центру "Українська призма"
