В українських ЗМІ були кадри того, як російську урядову делегацію "попросили" із залу переговорів у КНДР. Дійсно, для чиновників вищої ланки РФ це було приниження. Але важливі не їхні емоції, а фінальний документ, текст якого недоступний. Натомість про напрямки перемовин можна судити якраз за складом урядової делегації.
Отже, за столом переговорів розсаджувалися:
- Міністр оборони РФ Андрій Бєлоусов.
- Заступник міністра оборони з питань військово-технічного забезпечення ЗС РФ Олексій Кривоушко.
- Перший віце-прем'єр Денис Мантуров, який курирує, серед іншого, розвиток військової промисловості.
- Глава "Роскосмосу" Юрій Борисов.
- Міністр природних ресурсів РФ Олександр Козлов.
- Віце-прем'єр Олександр Новак, який курирує ПЕК.
- Міністр транспорту РФ Роман Старовойт.
- Міністр охорони здоров'я РФ Михайло Мурашко.
- Глава РЖД Білозеров.
І, що примітно, одночасно були задіяні і помічник президента РФ із зовнішньополітичних питань Юрій Ушаков і керівник МЗС Сергій Лавров.
За складом делегації не важко здогадатися про основний вектор обговорень. Це військово-технічне співробітництво.
І тут КНДР є що запропонувати:
- Балістичні ракети середньої дальності. Їх, звісно, не "десятки тисяч", як пишуть джерела з Південної Кореї, але певну кількість зі своїх запасів Кім Чен Ин може продати. І виготовити нові, якщо РФ заплатить.
- Боєприпаси. КНДР виробляла (і може виробляти) колосальну кількість снарядів для артилерійських систем радянського зразка. До речі, ця продукція активно йшла на експорт у 80-ті роки. Зменшення кількості конфліктів, а пізніше торгові обмеження, скоротили можливості продажу на зовнішніх ринках. А в самій КНДР виникли значні запаси, зберігати які дорого, утилізувати - ще дорожче. Продаж Росії - хороший варіант економії.
- Можливості використання корейських підприємств для виробництва компонентів для російської бронетехніки. А також модернізація зразків, які перебувають у Росії на зберіганні. Зрештою, північнокорейська модернізація Т-72 Покпхунхо за своїми характеристиками мало чим поступається російському Т-90.
Перераховане вище пояснює присутність у делегації Бєлоусова, Кривоушка, Мантурова і Борисова.
Але виникає питання: а що там робили міністр природних ресурсів РФ і віце-прем'єр Новак? І тут варто уважно оцінити запаси корисних копалин у КНДР. Існують розвідані ще періоду співпраці з СРСР - запаси цинку, вольфраму, нікелю, магнезиту. Окремо варто згадати Пукчханський алюмінієвий завод, запущений 1984 року. Усе це, в умовах війни, необхідно Російській Федерації.
А ось КНДР необхідна нафта. Раніше сировина на два побудованих НПЗ надходила з РФ і КНР. В умовах санкцій обидва постачальники її наприкінці 90-х в рази скоротили обсяги продажів. Але Путін уже встиг сказати про "несправедливість" санкційного тиску. Це означає, що нафта піде. Особливо на тлі складнощів продажу на інших напрямках.
Природно, що таке різке розширення співпраці вимагає працюючої логістики. Тому в делегації були міністр транспорту РФ і глава РЖД.
Згадані пункти, найімовірніше, будуть у договорі. Але варто згадати ще одну особливість - це назва документа. Договір "про всеосяжне стратегічне партнерство" своєю назвою, скоріше характерний для китайської, але не російської дипломатії.
І тут звертає на себе увагу як присутність у делегації і Лаврова, і Ушакова, так і наступна точка візиту - В'єтнам.
Останнє цікаво, оскільки на тлі конфлікту Вашингтона з "китайськими комуністами", їхній "в'єтнамський комунізм" виглядає більш привабливо для американських еліт. Тобто, дві держави сьогодні багато в чому є конкурентами одразу в кількох сферах. Крім того, В'єтнам може стати важливою юрисдикцією для організації додаткових потоків "паралельного імпорту" в РФ.
Тому, підбиваючи риску під цією логічною послідовністю, можна припустити, що після візиту Путіна до КНР, який завершився нічим, російська влада вирішила показати свою здатність "самостійно вести справи" в зоні, яку в Пекіні сприймають як зону свого безумовного домінування. А заодно вирішити для себе питання поставок товарів і технологій, які очікували, але так і не отримали від китайських партнерів.
Ігар Тишкевич, політичний аналітик Українського інституту майбутнього
