Від масових протестів у Білорусі до політичного хаосу в Киргизстані й війни в Нагірному Карабасі - Росія оточена дедалі більшою нестабільністю.
Читайте такожDie Zeit: Від Гонконгу до Білорусі протести дуже схожі між собою, чому?Але, за словами директора Інституту Кеннана при Інституті Вудро Вілсона для дослідників Меттью Рожанського, Володимир Путін і його радники можуть в цьому звинувачувати лише себе. Про це пише Busines Insider. Експерт вказує на те, що Москва вже дуже давно посягає на право накладати своє вето на "небажані" зміни на пострадянському просторі. Особливо, якщо це допомагає сусіднім країнам віддалятися від Росії й зближуватися із Заходом.
В багатьох випадках це означало, що Москва підтримувала дружні авторитарні режими в колишніх республіках СРСР. І зрештою, це призвело до спалахів масових демонстрацій чи інших форм заворушень.
"Росія впродовж двох десятиліть правління Володимира Путіна досить активно наполягала на своєму праві накладати вето на всі зміни, які їй не подобалися в цій частині світу - в пострадянських республіках, особливо тих, які межують з РФ. Певною мірою, Москва сама заварила цю кашу і тепер розхльобує. Тому що розвиток цих країн як ліберально-демократичних чи, принаймні, стабільних демократичних політичних режимів був неприйнятним для Росії. Вона часто називала такі зміни "кольоровими революціями", які нібито загрожують виживанню російської держави. Росіяни постаралися, щоб не допустити такого розвитку", - сказав експерт.
Він додав, що пострадянські країни так і не створили стабільні альтернативні політичні моделі. Тому все скінчилося збереженням довготривалих режимів, таких як режим Олександра Лукашенка в Білорусі. Азербайджан теж лишається авторитарним, а Вірменія тільки нещодавно змінила свій режим.
Читайте такожWashington Post: Повторити Майдан, як в Україні, стало важкоРожанський наголошує, що єдина стабільність в регіоні спостерігається лише в самій Росії. Але яка це стабільність? Звісно, йдеться про одноосібне правління Володимира Путіна. Іншим прикладом, можливо, міг би послужити Казахстан, де теж зберігався відносно стабільний режим Нурсултана Назарбаєва. Але в країні теж тепер зростають ризики. Тому що Назарбаєв спробував мирно передати владу, відмовившись від президентського крісла.
Тому майже в усіх частинах пострадянського регіону завдяки російським же діям Росія оточена хронічною нестабільністю режимів.
Що відбувається в Білорусі: Хроніка протестів
- 9 серпня в Білорусі відбулися президентські вибори. Згідно з офіційними даними ЦВК, Лукашенко набрав 80,1% голосів виборців, його основний опонент Світлана Тихановська - 10,1%, інших трьох кандидатів підтримали менше 2%.
- Тисячі жителів Білорусі, незгодних з підсумками виборів, вийшли на акції протесту, відбулися сутички з силовиками. 11 серпня в країні оголосили загальнонаціональний страйк.
- У перші дні учасників акцій жорстоко розігнав міліцейський спецназ, тисячі людей затримали, багатьох з них під час затримання і в СІЗО сильно били.
- Європейський Союз не визнав результатів виборів президента Білорусі та вважає Лукашенка не легітимним президентом.
- 16 серпня в Мінську відбувся наймасштабніший в історії Білорусі Марш за свободу. На вулиці вийшли сотні тисяч людей. Масштабні акції у вихідні дні стали своєрідною традицією.
- 17 вересня Європарламент не визнав перемогу Лукашенка на виборах і визнав Координаційну раду білоруської опозиції тимчасовим представницьким органом білорусів.
- 23 вересня в Мінську відбулася таємна інавгурація Лукашенка. Міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба заявив, що "інавгурація" Олександра Лукашенка не означає визнання його легітимності на посаді президента.
- Країни Заходу запровадили санкції проти Лукашенка та представників його режиму. До них планує долучитися й Україна.
- 26 жовтня в Білорусі розпочався безстроковий загальнонаціональний страйк.
