Тут йдеться вже не про повагу до життя, а про такий піар, коли ти по черепам лізеш кудись угору, роблячи вигляд, що ще можеш співчувати.
Трагедія під Волновахою 13 січня стала мало не щоденним приводом для виступів, зокрема, у парламенті. Всі і кожен намагалися підкреслити трагічність цієї ситуації. 15 січня, коли о 12.00 по всій країні мала відбутися хвилина мовчання, дехто навіть за годину до цього зробив вигляд, що лише тільки він пам’ятає про загиблих і закликав усіх черговою хвилиною мовчання вшанувати їхню пам’ять.
Куди тут подінешся? Не можна ж не підвестися, коли йдеться про таке. Ось і вставав цілий тиждень парламент у хвилині мовчання. Вставав-сідав… Наче це вже не згадка про жорстоко відібране у когось життя, а якесь буденне заняття.
Внаслідок нападу на редакцію Charlie Hebdo у Парижі 7 січня загинули 12 людей. 13 січня сталася подія під Волновахою. Складається враження, що це стало просто зручним приводом. Хтось зайшов до кабінету керівника і сказав, що це класна тема для того, аби порушити таку ж в Україні і заодно скопіювати інших європейців.
По суті, те, що відбувалося цілий тиждень, в результаті стало неповагою до загиблих раніше у конфлікті українців і плювок у обличчя їхнім рідним. Невже до Волновахи ніхто у нас не гинув?
Крім того, це і паплюження пам’яті тих, кому 13 січня не пощастило проїздити у автобусі не в тому місці, не в той час. Адже їхню смерть зробили безликим хештегом.
Напис «Je suis Volnovakha» став основним гаслом показної скорботи. Чому французькою? Логічно, що французькою було написано плакати «Je suis Charlie», бо то є Франція і французька мова. Вони не написали свої плакати німецькою чи китайською.
Чому ми в Україні пишемо плакати про нашу трагедію французькою? Це мавпування там, де його не має бути. Тим паче, виходить, на власне гасло не вистачило фантазії, а від самого словосполучення «je suis», яке політики благополучно заїздили, вже нудить.
Принаймні тепер кожен українець знає мінімум два слова французькою.
Чому раніше ми не вийшли на марш проти тероризму? У нас вже не один місяць гинуть люди, іде війна, а ми начебто лише зараз помітили ознаки терористичних діянь. Французька акція була проведена відразу після вбивства журналістів. Ми ж зараз виглядаємо, вибачте, як людина, яка купила модне авто, бо раніше його першим додумався купити сусід.
Добре. У Києві і по містам України 18 січня вирішили провести Марші Миру, щоб засудити терор і пом’янути усіх жертв терористів, в тому числі, волноваський автобус. Марш Миру. Мир – це те, довкола чого потрібно єднатися, мати спільну позицію. Але що сталося? Чому у Києві пройшло два марші? Хода Єдності і Марш Солідарності. Ця тема мала поєднати людей, а вийшла роз’єднана єдність.
