Нещодавно Фонд держмайна заявив, що планує повернути флагмана української металургії – “Криворіжсталь” – у державну власність. І попросив у Кабміну 72 мільйони з гаком гривень, аби подати судовий позов на розрив договору купівлі – продажу з власником підприємства – компанією Арселор Міттал. Офіційно – через невиконання низки інвестиційних зобов’язань, зокрема в соціальній сфері та з екології.
Що ж тут дивного, спитаєте ви? Не виконали – чому б не забрати, а якщо й виконали – чому б все одно не забрати?
Ну й що з того, що вкотре інвестиційний імідж України опущено нижче рівня плінтуса? Що акції підприємства від таких заяв стрімко дешевшають на нашому падаючому фондовому ринку. Нам не звикати.
Постає лише одне питаннячко – чому саме зараз?
Щоправда, можна згадати, що кілька тижнів тому всі видання обійшло фото заслуженої керівниці Фонду держмайна Валентини Семенюк-Самсоненко на відпочинку в Туреччині. Відпочила голова Фонду, повернулася додому та й узялася до роботи.
Але чомусь видається, що нинішня заява ФДМУ стала ще одним кроком у великій грі Банкової та уряду – хто кого... Іншими словами, заява Фонду виглядає як симетрична відповідь Банкової уряду за все ту ж горезвісну Vanco Prуckerchenska.
А чому б і ні? У кожного з можновладців є як свої улюблені інвестори, так і ті, кого на день народження не запрошують. І коли Юлія Володимирівна наступила на найболючішу мозолю друзів Банкової з питань Vanco, там підготували “адекватну” відповідь – отримуй, мовляв, гранату.
У самостійність дій Валентини Петрівни говорити сьогодні не випадає. Мороза немає, у Рудьковського амнезія, а самотній жінці у цьому світі ой як тяжко...
Що буде далі?
Мабуть, як завжди весело. І як завжди сумно. Реакцію уряду на звернення Семенюк-Самсоненко уявити нескладно. Семенюк-Самсоненко, напевне, може спокійно знову закладати свою квартиру, бо ніяких грошей з Кабміну не отримає. Ні 72 мільйонів, ні одного мільйона, ні гривні... І бездіяльна Верховна Рада, до якої по фінансування погрожує звернутися голова Фонду, нічого не вдіє. А це означає, що простір для щоденних заяв необмежений, говори що хочеш і ні за що не відповідай – є завжди на кого звалити, що ось, мовляв, не дали грошей...
А жаль, це було б справді феєричне дійство – просила грошей – на, отримуй, іди й судись. Зі всією імперією Міттала, зі всім цивілізованим світом. Думається, тоді б ми дуже швидко мали нового голову Фонду. Який би, скоріш за все, не просив називати себе “товаришем”...
Андрій Бориславський, Львівська обл.
