Судячи з поведінки «придворних» експертів, і Тимошенко, і Янукович серйозно стурбовані проблемою: як би так тактичніше піднести суспільству резони укладання союзу, який Юлія Володимирівна неодноразово іменувала «неприродним»...
«Сьогодні вся країна в очікуванні інформації про об`єднання двох фракцій. Партія регіонів і БЮТ ведуть інтенсивні переговори. Ми чуємо інформацію, що у вівторок на засіданні Верховної Ради буде об`єднання», - така майже сенсаційна заява прозвучала з вуст глави Секретаріату Президента Віри Ульянченко в прямому ефірі програми «Свобода на «Інтері».
Власне сенсацією стала можлива дата об`єднання ПР і БЮТ, а не сам факт. «Таємні переговори» лідерів двох найбільших парламентських фракцій, так само як і зміст ймовірних змін Конституції, покликаних убезпечити обидві сторони від «кидка», завдяки численним витокам давно вже стали секретом Полішинеля. Більш того, судячи з поведінки «придворних» експертів, і Тимошенко, і Янукович серйозно стурбовані проблемою: як би так тактичніше піднести суспільству резони укладення союзу, який Юлія Володимирівна неодноразово іменувала «неприродним».
Поки експерти не дуже результативно намагаються довести «відсутність іншого шляху» на тлі економічної кризи і необхідності зосередити зусилля влади виключно на питаннях зростання добробуту громадян. Причому низька результативність - не їх провина.
По-перше: зміст багатьох «антикризових» законопроектів, вже протягнутих через Верховну Раду з подачі Кабміну, примушує серйозно задуматися над тим, кого саме планується рятувати і за чий рахунок. Власне, низка постанов Кабміну в цьому відношенні ще гірше, там навіть приводів для сумнівів не залишається. По-друге: під ногами у наближених до бютівського столика політологів крутиться Віктор Федорович, який очевидно вирішив власний язик прикласти до благородної справи напоумлення виборця, але лише остаточно заплутався в свідченнях. Так позаминулої неділі він особисто запевняв, що переговори очолюваної ним партії з Блоком Юлії Володимирівни «ніколи не припинялися» (мабуть навіть тоді, коли партійці двох політсил на різні голоси волали, що нічого подібного бути не може, тому що не може бути ніколи) і навіть розкрив «велику таємницю»: мовляв частиною цих переговорів є обговорення конституційної реформи. Проте вже минулого четверга заявив, що ніяких переговорів немає: «Зараз переговори з БЮТ призупинені з різних обставин». І після недовгих роздумів добив журналістів, мовляв, відбулася ця знаменна подія (тобто зупинка переговорів з БЮТ)... близько року тому.
Юлія Тимошенко загадково мовчить, за давньою звичкою випускаючи поперед себе спікерів від БЮТ. Скажімо, Микола Томенко не залишає спроб пояснити, то союз ПРіБЮТ потрібно укласти не користі ради, а тільки волею всієї країни (нехай вона навіть і не підозрює про це), тому що «чим вище ступінь політичного компромісу - тим краще для України».
Як поділити владу і славу
У цій сфері простору для фантазій вважай вже не залишилося. Кістяк конституційної реформи, яка пишеться під коаліцію ПРіБЮТ, неодноразово озвучувався різними політологами. Нагадаємо, що це: вибори Президента в парламенті, політсила - переможець парламентських виборів одержує 226 мандатів, незалежно від фактичного результату, призначення спікера ВР від опозиції, перепідпорядковування губернаторів прем`єрові, продовження повноважень нинішньої Верховної Ради на два, чи й на три роки, і, зрозуміло, формулу Янукович - Президент, Тимошенко - прем`єр. Втім, за даними українських ЗМІ, періодично спливають й інші нюанси. Наприклад, настирливе бажання Януковича віддати всю сферу державних нагород виключно у ведення Президента. Або прагнення Тимошенко позбавити прокуратуру ексклюзивного права вести слідство і формувати справи для передачі до суду. Але це, як і перелік конституційних змін, - деталі непростого процесу підгонки політичних умов під двох конкретних людей. З рівнем і, так сказати, якістю запитів кожен з них, схоже, визначився.
Але, що важливо, як мінімум запити Януковича, у свою чергу, ще доведеться підганяти під зовнішні обставини. Скажімо, в ЗМІ приводиться таке попередження Ангели Меркель , що прозвучало в розмові канцлера Німеччини з Тимошенко: "Ви дійсно можете впроваджувати парламентську республіку і обирати президента у Верховній Раді. Але повноваження цього президента повинні бути мінімальними. Інакше це - шахрайство з метою збереження влади, яке не залишиться без наслідків".
Юлія Володимирівна і сама б не проти урізати сферу впливу глави держави до рівня весільного генерала. До речі вона неодноразово натякала, що, мовляв, для діючого Президента його нинішніх повноважень і так дуже багато. А вже посада прем`єра «при» парадно-вихідному гарантові її б більш ніж влаштувала. Біда тільки в тому, що і Віктор Федорович хотів би мати гарантії не тільки того, що досидить в президентському кріслі до кінця терміну. Йому, між іншим, ще й зобов`язання перед бізнес-групами ПР виконувати належить. Та й «старорежимний» він якийсь - всенародну (ну або хоч напівнародну) любов йому подавай, та ще й визнання його заслуг, минулих і майбутніх.
У цьому питанні позиція Тимошенко значно прагматичніша: є етапи, на яких стороння думка хвилювати не повинна. Приблизно, як це було в грудні 2008-го, коли один з «нападників» команди БЮТ Андрій Портнов відкритим текстом заявив, що ані його політсила, ані Кабмін Тимошенко не збираються звертати уваги на можливі народні протести проти неефективної політики уряду, тому що «хто не сховався - ми не винні». Мовляв, головне - принцип «караван йде».
Туз у рукаві не залежиться
Союз ПРіБЮТ у разі його офіційного оформлення, поза всякими сумнівами, зіграє на руку Вікторові Ющенку. Президент наперед почав «артпідготовку», заявляючи, що в спробі переписати Конституцію під інтереси двох людей бачить загрозу національним інтересам України. І вже двічі, починаючи з минулої середи, пригрозив призначенням всеукраїнського референдумудля затвердження свого варіанту конституційної реформи, «якщо політичні сили маніпулюватимуть Конституцією».
Глава його Секретаріату Віра Ульянченко в одному з своїх інтерв`юпообіцяла «зробити діяльність Секретаріату більш публічною, більш ініціативною» і на додачу «розголосила» деякі з посилів майбутньої інформаційної атаки Президента: «людям хочеться жити в своїй державі, вільній і європейській, зі свободою слова і свободою вибору, з вільним бізнесом, чесними правилами гри, відкритою політикою». Виписати з такого набору тверджень серію звинувачень проблеми не становить.
Немає жодних сумнівів у тому, що, скажімо, ідея виборів Президента у Верховній Раді суспільної підтримки не отримає, хоч, на думку Конституційного суду, і згідно з висновком Венеціанської комісії, яка за рік до Помаранчевої революції розглядала проект конституційної реформи авторства Степана Гавриша, жодних юридичних перешкод таким змінам не існує. Зрозуміло, за умови неухильного дотримання самого процесу внесення змін до Конституції.
Проте сильні сторони президентської позиції прогнозованим суспільним неприйняттям не обмежуються. Європейська практика не передбачає поєднання виборів Президента в парламенті з широкими повноваженнями глави держави, отже, в такому розрізі будь-які поступки Януковичу в повноваженнях автоматично викличуть шквал звинувачень у відході від демократичних принципів. І цілком імовірно, що не тільки з боку Ющенка, але й від європейських лідерів, зацікавлених в утриманні України в зоні своїх інтересів. Подібне було б дуже незручним для Тимошенко, важливим елементом економічної політики якої за останні півроку стали вояжі світом з протягнутою рукою. Процес і без того вже застопорився, а підозри в прагненні перекроїти Україну під російський автократичний зразок, ясна річ, ситуації не поліпшать.
Україна - не Росія?
Для того, щоб цементувати союз Тимошенко з Януковичем, доведеться не тільки правильно поділити повноваження і місця в уряді, не лише переписати Конституцію (втім, на цій стадії «кидок» все ще залишається можливим), але й піти ще на один непопулярний політичний крок - ввести імперативний мандат у Верховній Раді. А вже сьогодні ставлення суспільства до «кнопкодавів» таке, що можна сміливо приймати ставки: що викличе більший протест - жорстка прив`язка нардепів до фракцій чи відміна всенародних виборів Президента.
До речі у Тимошенко і всіх, кого вона побажає записати в союзники, є зобов`язаний прем`єрові міністр внутрішніх справ, який і до її захисту в ситуації з франкфурстким скандалом публічно обіцяв розганяти «агресивно налаштованих демонстрантів» сльозогінним газом, а вже потім заарештовувати. При цьому глава МВС підкреслював, що це - загальносвітова практика розсіювання «агресивних нападів». Правда, слід зазначити, що такий вихід - вихід тільки на випадок відмови від будь-яких виборів і встановлення диктатури.
З інформаційною небезпекою Юлія Володимирівна навчилася справлятися без сторонньої допомоги. Критики її заборони органам виконавчої влади, підприємствам, установам і організаціям надавати будь-яку статистичну або економічну інформацію кому-небудь окрім Кабміну і Держкомстату, що у Ющенка охрестили «економічною цензурою»,ось вже тиждень як бризкають слиною без видимої реакції з боку прем`єра. Сама Тимошенко, не відволікаючись, браво рапортує про успіхи на ниві боротьби з кризою і наповнення бюджетів і бюджетиків.
Сюди ж залишилося додати і поки що незавершену історію з атакою прем`єрської фракції на телеканал «Інтер», який не любить Юлію Володимирівну так, як вона цього, на свою думку, заслуговує. і ситуація в Україні починає пахнути приблизно так само, як і успіхи в демократії у нашого північного сусіда. Зрозуміло, до твердості рук російського вищого керівництва нашим ще далеко. Але тенденція, вважайте, вже намітилася. Та й вітчизняним вільним «слухачам» не можна дорікнути, мовляв, не стараються. І сакраментальна формула «Піпл хаває» поки що збоїть не дуже часто. Інше питання, чи надовго цього вистачить?
Олена Перегуда
