Невже наші підприємці дурніші, ніж китайські чи турецькі? Інформація про те, що Україна зайняла 142 місце зі 183 в рейтингу сприятливості умов для підприємницької діяльності, навіяла на такі думки...
Показники падіння української економіки – одні з найвищих у світі. Чому так вийшло? Чому економіка сусідньої Польщі та далекого Китаю, незважаючи на світову кризу, зростає, а українська – чи то ще продовжує падати, чи вже так глибоко та боляче гепнулась, що невідомо коли отямиться...
Немає простих рецептів виходу з кризи, і один чи два добрих закони не поправлять ситуацію на краще. Потрібні системні й подекуди досить непопулярні реформи.
Аби збагнути, чому економічна криза в нас виявилась настільки болючою, потрібно зрозуміти – як країна жила до неї. Згадаймо, за рахунок чого забезпечувався добробут українців у докризовий період, який закінчився у вересні 2008 року. А забезпечувався він переважно за рахунок іноземних кредитів – уряду, банкам, підприємствам, мільйонам пересічних громадян. Наша країна за останні п’ять років набрала за кордоном кредитів на 70 мільярдів доларів!
І куди ж більшість із цих кредитів врешті-решт було витрачено? На придбання машин, холодильників, телевізорів і багато чого ще... От тільки майже все це було вироблено в Німеччині, США, Польщі, Туреччині, Японії, Італії, Кореї, Китаї і т.д., а не в Україні. Ми набрали кредитів на десятки мільярдів доларів, щоб накупити заморських товарів, забезпечивши іноземних працівників роботою.
Ми купуємо купу корисних, потрібних речей іноземного виробництва не тому що вони якісніші, а тому що наших просто немає. У наших магазинах більшість товарів – це імпорт, і нерідко не найкращої якості. Виявляється, що навіть примітивного молотка чи викрутки українського виробництва немає. У нас майже нічого не виробляється для повсякденного життя. І це вже не кажучи про більш складні товари. Дійшло до того, що з’явилися вишиванки китайського чи турецького виробництва.
Чому ж усі ці товари не виробляються в Україні, і вигідніше їх завозити з-за кордону, подекуди за тисячі кілометрів, а не виробляти тут? Невже наші підприємці дурніші, ніж, наприклад, китайські чи турецькі, чи в нас немає підприємницької кмітливості?
Ні, причина зовсім у іншому. Це все тому, що в основу діяльності урядів тих країн покладено максимальне сприяння розвиткові підприємницької діяльності та виробництва у власній державі. Більшість продукції виробляється на десятках, сотнях тисяч і навіть мільйонах (у Китаї) малих та середніх підприємствах. Саме такі підприємства дають також складники для високотехнологічної продукції – такої, як автомобілі чи навіть літаки. Саме вони забезпечують зарплату для мільйонів громадянам своїх країн, а отже, добробут більшості населення. Для цього підприємствам створюють максимально сприятливі умови для отримання дешевих довгострокових кредитів, надання гарантій, експортного страхування. А ще можна згадати податкові пільги, що їх отримують підприємства, котрі починають виробляти експортноорієнтовану чи імпортозамінну продукцію. Звісно, умови оподаткування підприємницької діяльності там стабільні протягом багатьох років – вони не змінюються, як у нас, по декілька разів на рік. І якість роботи державних чиновників на місцях там оцінюють залежно від того, скільки нових підприємств створено, скільки додаткової продукції вони виробили. Тому ці чиновники зацікавлені не у створені перешкод для діяльності підприємців, щоб мати можливість отримати від них хабарі – просто за виконання своїх обов’язків. Там чиновники зацікавлені у сприянні діяльності підприємців.
Але це все там. І доти, поки таких самих умов для підприємців не буде в Україні, очікувати на, що в нас з’являться товари, на яких вказано «Вироблено в Україні», а не «Made in ненаше», – не доводиться. І економічна криза в Україна буде без кінця.
Усі ці думки навіяла інформація про те, що Україна зайняла 142 місце зі 183 в рейтингу сприятливості умов для підприємницької діяльності, складеному Світовим банком та Міжнародною фінансовою корпорацією.
Колись Борис Єльцин сказав, що російський чиновник уранці повинен подумати, що він зробить доброго для України протягом дня. Не знаю, про що там має думати російській чиновники зранку, а ось українські урядовці мали б хоча б щоквартально публічно звітувати, що вони зробили для сприяння бізнесу в Україні. І при цьому не менше як двічі на рік мають проводитися незалежні соціологічні дослідження в кожному регіоні України з оцінкою того, чи справді такі умови поліпшилися. А результати таких досліджень мають бути вирішальним аргументом кар’єрного росту урядових та місцевих чиновників.
Борис Кушнірук
