Ще раз про Америку, фемінізм і найкращу подругу

15:57, 30 листопада 2009
Різне
4052 0

Моя найкраща подруга, категорична противниця шлюбів з іноземцями, православна і українська «буржуазна націоналістка» виїжджає заміж до Америки...

Враження

Моя найкраща подруга, категорична противниця шлюбів з іноземцями, православна і українська «буржуазна націоналістка» виїжджає заміж до Америки. Так вийшло, що неформального, некар`єрного і глибоко побожного православного вона знайшла в протестантсько-католицькій Америці. Він приїжджав сюди кілька разів. Дивно, я знаю безліч людей, які належать до церковної структури, – це різні люди, але при появі цього хлопця його миттєво сприймають як «духовного лідера». Слухаючи його розповіді про православну Америку, про спосіб життя в монастирях, про те, як в Америці в православ`я навертаються цілі приходи, я переконалася: коли американці потрапляють в православ`я, вони стають ще більш православними, ніж ми. Більш дисциплінованими, такими, що більш навчаються і нітрохи не менш аскетичними.

Він сподобався моєму батьку, переконаному антиамериканістові. Напевно, тому що коли під час домашнього обіду тато грайливо сказав, що хоче щось одержати за свою «другу дочку» (так він називає мою подругу), Пол серйозно перепитав:

– Скільки?

– Одну пляшку віскі, – поспішила я виправити ситуацію.

– Чому всього одну? – обурено запитала подруга.

Коли в наступний візит тато з`ясував ціну привезеної пляшки, лід антиамериканізму в його душі був розтоплений остаточно.

«Ваш наречений належить до Російської православної церкви?» – вражена історією їх знайомства, перепитала на співбесіді в американському посольстві співробітниця.

– До Американської, – поспішила відповісти подруга.

До моменту співбесіди вона вже знала все про монастирі, великі храми і приходи Америки. Політичні журналістки не бувають колишніми. І для неї, хоч і націоналістки, але прихожанки УПЦ Московського патріархату, було важливо, щоб зв`язок православних церков Росії і Америки був не «міждержавним», а чисто духовним, без всякої політики. 

Журналісткам важко виїжджати з Батьківщини. Навіть, якщо останнім часом вона займалася золотим церковним шиттям і була впевнена, що зможе створити в Україні майстерню. Саме з нею я зуміла подивитися старовинні церковні вишивки, які робила мати гетьмана Мазепи і пройти короткий теоретичний курс золотого шиття. Тепер до Америки вона відвезла своє чудове відкриття – стібок ХII століття, створений в київських майстернях, і портфоліо своїх власних дивовижних робіт з церковного шиття.

– Ти думаєш, мені вдасться створити там щось, окрім сімейних цінностей? – сумно запитала мене моя подруга і компаньйонка, з якою ми, об`їздивши пів-України, свого часу написали багато репортажів.

– Звичайно, – заспокоїла я її, і почала розповідати про те, як і за яких обставин починала кар`єру Мадлен Олбрайт. – Після того, як ти приведеш в порядок будинок, ти візьмешся за кандидатську.

– Я зумію захиститися між тим, як народжуватиму?

– Я не знаю, – чесно відповіла я. – Але переконана, що після того, як ти з`явишся на приході, з твоєю-то силою переконання всі американки полюблять церковне золоте шиття, ви разом вишиєте плащаницю, а ти керуватимеш майстернею, як Марія Мазепа – мати нашого гетьмана. Це буде твій подарунок Американській церкві. А може, справа піде, і ти зумієш створити нову експозицію церковного золотого шиття для Метрополітен-музею.

– Ну, тоді я заберу з собою всі нитки, прориси ікон (ескізи вишивки) і бібліотеку з церковного мистецтва.

– Еге ж. До Америки без ниток ніяк не можна їхати. А бібліотеку не забудь застрахувати, щоб нічого не пропало. Хто знає, може, ще вийде захистити дисертацію.

Маша Міщенко

 

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter