Леонід Кучма, за Яценюком, «почав будувати країну, і йому в цьому треба віддати належне: він почав формувати державницькі позиції». Годі сміятися, шановний читачу. Далі краще...
Репліка
Відомий український нейрохірург професор Андрій Слюсарчук днями заявив, що з його домашнього комп’ютера витягли накопичувач пам’яті об’ємом два терабайти: «Викрадено результати п’ятнадцяти років моєї пекельної роботи. Наукові матеріали стосувалися дослідження мозку, роботи з пам’яттю, розвитку нейронауки… Практично зникло все». І констатував: «Це – велика втрата не лише для мене, а й для країни».
Це – крадіжка бази даних наукових праць щодо роботи з пам’яттю.
У суспільстві на цю втрату державного значення не звернули уваги. Бо в суспільства саме в цей час триває відбір пам’яті перед президентськими виборами. Один з кандидатів Арсеній Яценюк у Житомирі заявив, що вважає, керівництво України «здало сильні позиції держави, а українців перетворило на натовп».
Стоп... Міністр закордонних справ – це хто, Петрушка? А голова вищого законодавчого органу – Верховної Ради України – це хто, Буратіно, чи теж керівництво?
Леонід Кучма, за Яценюком, «почав будувати країну, і йому в цьому треба віддати належне: він почав формувати державницькі позиції». Годі сміятися, шановний читачу. Далі краще. Бо, виявляється, Кучма спочатку створив олігарха Павла Лазаренка, а потім зробив із ним те, що й Тарас з сином Андрієм. А Лазаренко у відповідь (ні, він не розбудив Герцена), він… породив «Україну без Кучми». Яку очолила Юлія Тимошенко за вказівкою… Павла Лазаренка…
А пан Слюсарчук нарікає на крадіжку «наукової пам’яті», коли тут у народу намагаються спогади про свіже вчорашнє вкрасти!
Пане Арсенію, коли ви кажете, що «в нас усе позабирали, з нас зробили просто натовп, з країни в 46 мільйонів зробили просто рабів», – то давайте розмежовувати. Стосовно того, що «в нас все позабирали», то це не у вас, а в нас. І позабирали саме такі, як ви. А «рабами» не розкидайтеся. Раби справді пам’яті не мають, а ми, власне, пам’ятаємо. Наприклад, те, що при Кучмі собака коло влади без дозволу чхнути боявся... Це до того, що хто міг призначити 26-літнього Арсенія міністром економіки Криму без згоди Кучми? А бути першим заступником голови Нацбанку при прем’єрові Януковичу, як вам?
«Я прощати нікому нічого не буду», – махнув уявною шаблею «фронтовик» Яценюк.
Другий «тато» Арсенія Петровича – Віктор Янукович – майже в той самий час (ніби змовилися, хоча один віщав з житомирського «телевізора», а інший – з партійного сайта в Києві) – вискочив як Пилип з конопель і також «погнав на Ющенкову невістку».
«Якщо триватиме політика Юлії Тимошенко, Україна не матиме жодних шансів на прогрес»... «Судячи з заяв, які лунають з уст Юлії Тимошенко, вона збирається далі воювати, а не будувати»... «Вона робить ставку на брехню й ненависть. Я роблю ставку на правду та об’єднання народу. І це – найвища ставка»...
Коли Віктор Федорович робить ставки (ні, не в казино Монте-Карло!) на заяви поза кадром, вони бодай звучать патетично й помилок немає. Але до чого ці ставки, розраховані на повне безпам’ятство 46 мільйонів?
А мати двічі судимого президента (який навіть на посаді прем’єра не втримався й вкрав у держави резиденцію) – це хіба шанс на прогрес перед очима цивілізованого світу? А постійні заяви про перерозподіл, коли Партія регіонів повернеться до влади, – це війна чи «будівництво»? Зокрема, приклад Криму, де влада з рук Партії регіонів і не вислизала й де ПР всі ці роки тільки те робила, що крала землю та нерухомість (спитайте бодай колишнього “регіонала” Василя Кисельова) – це таке «будівництво» в державному масштабі має на увазі Віктор Федорович? «Я роблю ставку на правду»… А видно пана по халявах...
«Ви знаєте, що у 2010 році в січні буде новий масштабний реванш. Вони хочуть бачити цей реванш у всіх складових. Це стосується і державних ресурсів, і державних фінансів, це стосується й узурпування одним кланом усіх життєво важливих функцій країни. Я прошу вас – не допустіть цього!» – закликала Тимошенко місцеві влади на засіданні з нагоди дня місцевого самоврядування.
Два терабайти пам’яті наукової роботи відомого нейрохірурга – це, звичайно, велика втрата для країни. Але мізерна в порівнянні з втратою пам’яті всього народу.
Олег Марущак, Центр оперативного журналістського реагування
