Останні рішення Верховної Ради перетворюють її з колись самостійного політичного гравця на предмет політичного торгу. На кін незабаром потраплять не тільки спікерське крісло і місця в парламентській президії, а й чисельність депутатського корпусу.
Віктору Януковичу і його команді вистачило менше двох місяців, щоб перетворити Верховну Раду на механізм із штампування рішень, розроблених на Банковій. Після відміни політичної реформи самостійність навіть багатьох опозиційних депутатів нагадує шагреневу шкіру, що неухильно зсідається. Головним персонажем у сесійному залі став не Володимир Литвин, котрий відчайдушно виборював пролонгацію повноважень поточного скликання, а Михайло Чечетов, котрий дає відмашку про голосування з «правильних» і «неправильних» питань. До того ж Михайло Васильович виявився «зовні радісним» політичним коментатором, далеким від об`єктивності. Мимоволі доведеться пригадати і обіцянку Литвина «навести порядок» у сесійному залі за допомогою співробітників Управління державної охорони. На відміну від Державної Думи РФ Верховна Рада ще залишається місцем для дискусій, але вони скоріше відіграють роль клапана для випуску пари, а не конструктивного діалогу.
Якби український парламент був акціонерним товариством, яке випустило власні цінні папери, то ситуацію навколо нього можна було б розглядати як гру на пониження з метою скупити активи дешево. Не йдеться про переманювання опозиціонерів до лав більшості (поняття «коаліція» в правовому полі країни більше не існує). Законодавці переважно швидко і залюбки перетворилися на примітивних «кнопкодавів», для яких голосування – механічний процес, що не потребує розумових зусиль. Нагороду за свою лояльність народні депутати шостого скликання одержали авансом: їм дали зрозуміти, що наступні вибори до Верховної Ради пройдуть восени 2012 року. Щоправда, за змішаною системою голосування, що позбавляє багатьох надії на продовження кар`єри слуги народу.
Отут і починається найцікавіше. Півторарічний бонус на право здійснювати депутатську діяльність – зажирно тільки для переходу до змішаної системи виборів. Врешті-решт, деякі «регіонали» і без того вважають, що збережуть свої мандати в наступному скликанні. Опозиціонери розраховують на Юлію Тимошенко – потужний локомотив партійного списку «Батьківщини», наразі вимушено заштовханий на запасну колію. Президентська адміністрація може розіграти витонченіше: імплементувати результати всеукраїнського референдуму 2000 року. Нагадаємо, що в перебігу тодішнього з надлишком всенародного (у деяких районах проголосували 102% жителів) волевиявлення українці підтримали скорочення депутатського корпусу до 300 осіб, скасування депутатської недоторканності та запровадження верхньої палати законодавчого органу.
Можна пригадати, що на Банковій охоче звертаються до напрацювань часів Кучми і не соромляться запозичувати «добре забуте старе». Якщо пригадати, що на порядок денний поступово виходить скорочення державного апарату, то і «оптимізація» депутатського корпусу цілком вписується в канву державних реформ. Менше депутатів – менше округів і менше зусиль, менше опозиції, скутої відміною парламентського імунітету. А верхня палата запросто може стати буфером для фільтрації неприємних для голови держави рішень – навряд чи в її складі знайдеться більше десятка нелояльних президентові членів.
Функція парламенту шостого скликання виглядає гранично просто: з усвідомленням власної нездатності зберегти прописку у Верховній Раді і прицілом на майбутні депутатські пільги імплементувати рішення горезвісного референдуму. Після чого можна завершувати депутатські повноваження і претендувати на державну пенсію або синекури у владі. Чи зможуть опозиціонери протистояти секвестрові парламенту? Дуже сумнівно - внаслідок низького рівня його популярності в народі. Європа протестуватиме? Але в Старому Світі щосили урізують державні витрати. Отже не виключено, що восени 2012 року Україна обиратиме 300 парламентаріїв до нижньої палати і близько 50-60 – до верхньої.
Євген Магда
