– Це ви Маша? За що ви так ненавидите все російське? – з роздратуванням запитав мене один сильно проросійський політолог, який розповідає про мене всякі буки на різних прийомах. – За що ви ненавидите Росію?
– Я дуже люблю все російське. Я сама росіянка. Але я не люблю все кремлівське. Російські колеги мене в цьому добре розуміють. А що стосується «ненависті», то ви могли б сказати, у чому саме вона проявляється?
Адже ми розуміємо, що йдеться про політтехнологічну підміну понять: мовляв, раз ти виступаєш проти московської політики, значить, ти «русофоб».
Політолог знітився. Помовчав. Потім сказав, що йому потрібно підготуватися. Ось він готується...
Поки він це робить, я прочитала блог одного типу колеги(який паплюжить все українське на телеефірах), де він теж звинувачує нас в русофобстві, націоналізмі і всьому такому.
Дивно читати таке... У мене подруга в Москві, тітка в Нижньому, я стежу за російськими книжками. Люблю романси. Так, я не п`ю, як деякі колеги – захисники «руского міра». Це, правда. Не можу стільки пити... Співати, навпаки, дуже навіть люблю. Ще я не матюкаюся. Незручно якось... І не мрію завоювати півсвіту. Мене не проймає підлесливе тремтіння при згадці імені «Путін», як деяких наших політиків. Була б у мене трикотажна фабрика, я б випустила футболочки з написами «Люблю Каспарова», «Люблю Шендеровича», «Нємцова», ну і так далі.
А так, що у мені неросійського? Душа? Цілком російська. Хоч і без месіанства. Ну, ще Бандера мені подобається. А чим він поганий? Шухевич, чесно кажучи, теж подобається. Як всяка тургенєвська дама, люблю, цілком по-російськи, все відчайдушне, талановите і сміливе.
Подумайте самі, сидить людина без роботи, без грошей, а Україні допомагати треба (це я про згаданих «буржуазних націоналістів»). Він візьми і зроби в Львові рекламне агентство. Таке агентство зробив, що грошей усім вистачало – і побратимам, і сім`ї. Ці штучки із звинуваченнями в колабораціонізмі нічого не варті після мюхенської змови, пакту Молотова-Ріббентропа і спільного радянсько-німецького параду у Бресті... Чи мені, етнічній росіянці, не зрозуміти, скільки духовності у боротьбі за Батьківщину? Чи мені, шанувальниці російської класичної літератури, не оцінити аскети і віри воїнів УПА?
Так, Галичину я люблю, нічого не можу з собою вдіяти. І Донбас я теж люблю. Та так люблю, що одного разу, приїхавши до Донецька, мало там не залишилася. Але це між нами, офф-рекордз, як люблять говорити в АП. Так, що не треба нас звинувачувати...
Пити більше не станемо. Співати менше теж не станемо. А Росію не забудемо, і ніколи не залишимо. Можете не сумніватися. Ми воюватимемо за неї до повної перемоги демократії.
Маша Міщенко
