Ці дурнуваті слова ошалілої від своєї нібито безмежної влади Королеви з «Аліси в Країні Чудес» Льюїса Керрола стали свого роду символом самодурства та нехтування законом. І сьогодні вони пригадалися авторові під час читання інтерв`ю Януковича, опублікованого відомим німецьким виданням Frankfurter Allgemeine Zeitung.
Президент України взяв і закликав пані Тимошенко «для досягнення компромісу» розповісти «українському народові правду про те, чому вона порушила закони України».
Оце тобі компроміс, додасть автор від себе. Признайся у злочинах – а ми подумаємо, чи тебе помилувати. Автор аж ніяк не є фаном Тимошенко, але ж її провину в суді не довели. І це є юридичний та медичний факт. Де корисливий умисел? Чортма.
Мусила б Юлія Володимирівна визнати помилку, веде далі Янукович. «Але вона ніколи не робила цього. Вона стверджує, що всі інші винні в тому, що сьогодні Україна платить за газ більше, ніж будь-яка інша європейська країна», - зазначив президент. Так і не пояснивши, чи знайшли слідчі бодай копійку з цих надмірних витрат у кишені білого пальта від «Луї Віттон». А помилка – не злочин.
Не забув Віктор Федорович пригадати й свідчення російського генерал-полковника Олійника.
“...Якби не було процесу в Росії, де було засуджено до шести років позбавлення волі й також ув’язнено генерал-полковника Олійника: у цьому злочині Тимошенко була задіяна безпосередньо, особливо у випадках, де була зацікавленість з боку співробітників міністерства оборони Росії”, - впевнено сказав він.
Після цього журналіст німецького видання, явно спантеличений, бо його свято привчали з ранніх кіндер-років поважати такий принцип, як презумпція невинуватості, поставив логічне питання: “Як ми можемо говорити про незалежну судову систему, якщо ви як президент заздалегідь так чітко засуджуєте Юлію Тимошенко? Хіба це не спроба вплинути на суд?”
На це Янукович відповів:
“Ця інформація була вже опублікована ЗМІ. Вона не є таємницею. Знову ж таки, я категорично проти того, щоб на будь-якому рівні здійснювався вплив на роботу правоохоронних органів і судів. Інформація, яку я вам надав, відома з попередніх процесів”.
Йой! Це ж скільки інформації, підкріпленої документами, було опубліковано у ЗМІ щодо багатьох високопосадовців нинішньої влади – і тих, хто в уряді, і тих, хто на Банковій, і тих, хто, даруйте, живе в Межигір’ї. Каявся хтось з них, повертав щось державі? Я вже не кажу про незаконну зміну Конституції, про Харківські угоди та багато інших протизаконних діянь.
Про них теж дуже багато написано у ЗМІ.
А каятись має лише Вона та Луценко, ну ще хіба ще пара-трійка дрібних нинішніх можновладців, котрі з якихось причин не “вписались” у нинішню вертикаль або ж яких треба публічно висікти задля демонстрації тези “перед законом всі рівні”.
...«На тебе ж, любонько, здається, ніколи дур не находить? - звернувся Король до Королеви.
- Ніколи! - ревнула Королева й пожбурила чорнильницею в Ящура.
- Правда, не находить? - перепитав Король, лукаво мружачи очі.
- Ні! Ні! - затупотіла ногами Королева.
- Тоді суддя тут правди не знаходить, - сказав Король, з усміхом обводячи очима залу.
Запала гробова тиша.
- Це каламбур, - ображено додав він, і всі засміялися.
- Нехай присяжні обміркують вирок, - повторив Король уже чи не вдвадцяте за день.
- Ні, ні! - урвала Королева. - Спершу страта, а тоді вирок!
- Нісенітниця! - голосно вигукнула Аліса. - Як могло вам таке прийти в голову!
- Замовкни! - крикнула Королева, буряковіючи.
- Не замовкну! - відповіла Аліса.
- Відтяти їй голову! - вереснула Королева.
Ніхто не ворухнувся.
- Та хто вас боїться! - сказала Аліса, яка на той час уже виросла до своїх звичних розмірів. - Ви ж просто колода карт!»
Вибачте за довгу цитату, але вона якнайкраще передає суть того, що відбувається нині в Україні. Хіба що статева приналежність правителя трохи не та. Але, погодьтесь, це деталь більше технічного характеру.
По суті наш «Королева» почав страту своєї ворогині ще 5 серпня, коли її запроторили за ґрати. І це було майже за два місяці до вироку інфантильного, на решту всього життя переляканого судді гаріпоттерівської зовнішності, який безперестанку бігав до дорадчої кімнати тихо порадитися сам із собою.
А навіщо чекати? Спершу страта, а тоді вирок!
Але чи варто тоді дивуватись, що через якийсь час нинішні владні верховоди виявляться засмальцьованою колодою відіграних політичних карт. Просто народ знову виросте до свого справжнього розміру.
Микола Писарчук
