Голова вже, по суті, неіснуючої Верховної Ради V скликання 8 серпня відвідає Крим. Як повідомляє новинна стрічка УНІАН, під час поїздки головний соціаліст України презентує свою поетичну збірку «Созвучие – Суголосся – Аэндешлик». «У поетичній збірці вірші Мороза представлені російською, українською та кримсько-татарською мовами», – зазначається в заяві прес-служби. Це інформаційне повідомлення спонукало мене пошукати вірші Сан Санича в Інтернеті.

Звісно, я й раніше знав, що Мороз бавиться віршами, які пише прямо на засіданнях ВР. Але я думав, вони стосуються лише політичного моменту, як це було з посланням Юлії Тимошенко: «Шлях святий проліг увесь з ЄЕСУ аж до ЄС». Але виявилось, Сан Санич – вже автор трьох збірок. Також виявилось, що Мороз пише переважно російською, переважно лірику і переважно погану лірику. Перше, на що звертаєш увагу при читанні його віршів, це те, що автор не дружить з римою.

Я не могу забыть тебя.

Но разве сказанное ново?

Произнесенное, любя, есть только слово.

Только слово.

Я не хотел бы повторять все то,

что говорили раньше,

Но страшно право потерять сказать о том,

что будет дальше.

«Ново» – «слово» – це ще якось. А ось римувати «то» і «том», «раньше» і дальше» може хіба тільки спікер парламенту.

Відео дня

Оттенки слов

Слабей оттенков чувства.

Не призрачность –

Прозрачность, как слеза.

Ты –  Женщина,

Как род того искусства,

Которое

Вовек

Понять нельзя.

«Искусства» – «чувства» ще прощається, але за «слеза» – «нельзя» – незалік.

Этот миг, этот день, этот мартовский вечер.

Этот шепот прерывистый... Словно не я...

Не со мной этот звук...

Этот княжеский кречет.

«Вечер» – «кречет» – та за таку риму я б назавтра без батьків в школу не пустив би.

Увожу с собою мир прекрасный –

Этот новый, добровольный плен:

"Белый снег на каменной террасе" –

Имя поздних крымских хризантем.

Сан Саничу, ми ж тут загалом не глухі і чудово розуміємо, що слова «плен» і «хризантем» не римуються. То навіщо Ви підставляєтеся? Хіба мало романтичних рим до слова «плен»: «антенн», «Кармен», «супермен». «Хризантем» – ще цікавіше: «я ем», «зачем» тощо. Ви ж ліпите слово, що закінчується на «н», до слова, що закінчується на «м».

Любить також Мороз римувати однокорінні слова: «предел» – «передел», «свете» – «светит» та ін. Хто-небудь, скажіть йому терміново, що це поганий тон. Є у автора і проблеми із змістом:

Не тронет косы седина

Слегка каштановой волною.

Они останутся со мною

Во все иные времена.

Ось скажіть, як може чіпати або не чіпати «косы седина слегка каштановой волною»? Де ви бачили каштанову сивину? Зазвичай поети, подібні до Олександра Мороза, кажуть, що сивина сріблить скроні, але сивина каштанового кольору буде вже не сивиною, якщо коси не пофарбувати, звичайно. Ну і, потім, хвилю можна пов`язувати з косою, а сивина, пов`язана з хвилею, – це просто нонсенс, гідний пера Ляпіса-Трубецького. До речі, у нього було щось схоже про хвилі: «волны стремительным домкратом падали на берег».

А більшість віршів Морозу просто невибагливі, на зразок таких:

Слеза твоя ранит меня.

Не знаю, за что, но прости.

Высокие чувства храня,

Судьба наша птицей летит…

Або:

Ты – женщина моя...

Какая бесконечность

Трех слов, –

Не заклинаний,

А мечты...

Какая в них

Трепещущая вечность,

Несовместимости единство –

Это ты.

Какая чистота

И страсть горенья…

Втім, автор, здається, сам розуміє свою неспроможність як поета:

Ощущаю скудные запасы

Слов, определяющих красу.

Справді, дорогий товаришу, запаси слів, що визначають красу, у Вас мізерні. Вам би саме час доброго райтера, який вміє складати вірші, перед виборами найняти, – Ви ж із збіркою трьома мовами по країні гастролюєте. Навіть уявити страшно, яке поповнення чекає кримсько-татарську поезію. Мабуть, доведеться радіти тільки тому, що я цього ніколи не дізнаюся. 

Антон Зікора

P.S.

Після прочитання віршів Морозу в роті стало якось погано, ніби з`їв нестиглу сливу, а на душі тривожно. Відразу захотілося «заїсти» чимось смачним. Якщо у вас таке саме відчуття, будь ласка: 

Облаков золотая орда

Ждет пришествия Новой Зари.

В предрассветных моих городах

Золотые горят фонари.

Далеко, далеко до утра,

И не знать опьяневшим от сна,

Что сегодня на синих ветрах

По садам пролетела весна...

Лунный город фарфоровым стал,

Белоснежным подобием глин,

Не китаец в лазурь расписал

Сероватый его каолин.

Не китаец, привычный к вину,

Распечатал его для людей

И лимоном нарезал луну

На тарелки ночных площадей.

Но не знать опьяневшим от сна

Чудодейства напитков иных,

И напрасно им дарит весна

Бесполезно-красивые дни. 

(Роальд Мандельштам)