Щоб підвищити продуктивність праці до середньоєвропейських стандартів, Україні потрібно або 3 млн. мігрантів щорічно, або підвищення мінімальної зарплатні, такий висновок робить тижневик «Коментарі:».
Сьогодні загальна продуктивність праці в українській економіці, розрахована як обсяг ВВП із урахуванням купівельної здатності на одного зайнятого, становить лише 16% від американського рівня. І, за оцінками аналітиків McKinsey Company, для підтримки темпів зростання ВВП на рівні 1998–2007 років Україні необхідно підвищити продуктивність праці, як мінімум, у 2,6 раза - десь до 7,5%. (Урядовий прогноз зростання продуктивності праці на 2010 рік - 2,9%).
У нинішній ситуації, загалом, продуктивність праці можна збільшити екстенсивним або інтенсивним шляхом, тобто через модернізацію економіки. За оцінками експертів, запросивши до 2020 року 29 млн. іноземних робітників, Україна досягне продуктивності праці сьогоднішньої Польщі. Але за таких темпів залучення робочої сили (майже 3 млн. осіб на рік) більш імовірні етнічні конфлікти, ніж зростання продуктивності.
Власники українських підприємств упевнені, що кращий стимул для модернізації - це пільги й преференції. Однак, як показав досвід, потрібного ефекту це не дає. Україна 15 років отримувала дешевий газ, існували пільги для підприємств хімічної і металургійної промисловості (у рамках держпрограм), жодне українське підприємство за цей період не завершувало (а багато хто навіть не починали) процес модернізації. Яскравий приклад - «Криворіжсталь». Якщо на момент продажу комбінату Лакшмі МІТАЛЛУ зношування його основних виробничих потужностей становило 60–65%, то сьогодні цей показник уже досяг 90%.
Як пише видання, держава може стимулювати модернізацію виробництва шляхом поступового підвищення мінімальної заробітної плати.
У розвинутих країнах, де витрати на купівлю праці становлять від 60% усіх витрат виробництва, зниження витрат і підвищення ефективності виробництва історично досягалося шляхом заміни дорогого людського ресурсу (робочої сили) більш продуктивним і дешевим ресурсом - новою технікою. В Україні ж витрати на купівлю праці досягають максимум 20%. Така дешевизна праці (за досить високої вартості модернізації) робить вигідним збільшення виробництва шляхом залучення додаткових співробітників. Поки витрати на утримання додаткового працівника не нестимуть прямої загрози отриманню прибутку, модернізації в країні не буде.
Як відзначають «Коментарі:», можна простежити чітку кореляцію - з початком швидкого зростання мінімальної зарплати в Україні в 2005 році почалися процеси модернізації відразу в низці галузей. Причому все відбувалося за однією схемою: організації роботодавців під час внесення урядом проекту бюджету дружно попереджали про те, що чергове підвищення мінімалки вб’є промисловість, потім мінімальна зарплата з політичних міркувань усе-таки підвищувалася, а підприємства переглядали плани з модернізації у бік прискорення.
Водночас невеликі компанії швидко знайшли вихід: щоб не підвищувати продуктивність, вони пішли в тінь. У великих підприємств, де такі схеми задіяти проблематично, поки що є солідний «запас міцності». Там фонд оплати праці в собівартості продукції займає 5-7% (у Східній Європі - не менше 25%). Не нарощувати цю частку поки дозволяють найпростіші рішення - звільнення. Але в певний момент стане очевидно, що далі скорочувати персонал не можна, і тоді прийде час модернізації.
