Вже тривалий час увага всього світу прикута до ситуації, що склалася навколо роботи Запорізької АЕС. Наразі найбільша в Європі атомна електростанція перебуває під фактичним контролем російських військових, які неодноразово допускали критичні порушення правил безпеки, у тому числі обстріли об’єктів, розташованих на її території, умисно створюючи таким чином загрозу ядерної катастрофи.

Та попри надзвичайно небезпечні умови, ЗАЕС не перетворилася на зброю в руках неадекватного імператора у першу чергу завдяки відданим працівникам станції. Проте відомо, що стосовно працівників ЗАЕС російськими військовими здійснюються фільтраційні заходи та морально-психологічний тиск: отримання російських паспортів та укладання трудових договорів із "Росатомом". У такому випадку цілком слушним є питання про те, чи нестимуть працівники ЗАЕС відповідальність, зокрема кримінальну, за пособництво державі-агресору?

ЗАЕС не перетворилася на зброю в руках неадекватного імператора у першу чергу завдяки відданим працівникам станції

Відео дня

Відповідь на нього охоплює юридичну й моральну складові та може здатися доволі неоднозначною. Адже з одного боку люди, які зрадили батьківщину, повинні й будуть покарані, а з іншого – люди, які заради збереження життів пішли на вимушений крок і не мали іншого вибору, повинні бути захищені від необґрунтованого кримінального переслідування.

Надвисокий запит від українського суспільства на покарання колаборантів, пособників чи зрадників є очікуваним. Однак такий запит не повинен бути безумовним дозволом для українських правоохоронців на полювання на усіх без виключення жителів тимчасово окупованих територій.

Одним із найважливіших аспектів, який слід враховувати під час вирішення питання про те, чи відповідатиме особа за співпрацю з російськими окупантами як пособник – це характер його дій: добровільний чи примусовий.

Такий висновок можна зробити, ознайомившись з положенням статті 111-2 Кримінального кодексу України, яка у першому ж реченні вказує на обов’язковий суб’єктивний елемент такого злочину – умисел. Вочевидь, коли біля твоєї скроні дуло автомата, питання про умисел не постає. В таких умовах не потрібно бути фаховим юристом, аби зрозуміти, що дії особи вчинені під фізичним та психологічним примусом, а тому кримінальна відповідальність за статтею 111-2 не настає.

Отже, головне правило: якщо працівник ЗАЕС поставив свій підпис на юридично нікчемному документі і при цьому він діяв під фізичним та психічним примусом, то притягнення такої особи до відповідальності за пособництво державі-агресору є вкрай сумнівним.

До того ж Кримінальний кодекс України чітко встановлює, що дії або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду охоронюваним законом інтересам держави чи інтересам інших громадян або юридичних осіб, вчинені під впливом фізичного або психічного примусу, для відвернення небезпеки, якщо таку небезпеку неможливо було усунути іншим чином, не є кримінальним правопорушенням. І у такому випадку притягнення до кримінальної відповідальності виключається (статті 39 та 40 Кримінального кодексу України).

Також слід враховувати юридичні наслідки укладання працівниками ЗАЕС трудового договору із російською корпорацією "Росатом" – такі документи є юридично нікчемними. Адже, знову ж таки, укладені під примусом і цілком імовірно, згідно з положеннями російського законодавства, яке на території України не діє. Тож трудові контракти не породжуватимуть жодних юридичних наслідків.

Щодо отримання російських паспортів, то в цьому випадку слід ретельно аналізувати обставини отримання, і якщо мав місце примус (фізичний або психологічний) з боку окупаційної влади чи російських військових, то у такому разі притягнення працівників до кримінальної відповідальності малоймовірне.

Друга важлива складова цієї ситуації – моральна. Загальне правило життя людей на тимчасово окупованій території, якого варто було б дотримуватись кожному українцеві: факт проживання на тимчасово окупованій території зовсім не означає, що особа автоматично є пособником державі-агресору, колаборантом чи зрадником.

Вочевидь, у працівника ЗАЕС, так само як і у мешканця будь-якого населеного пункту, який наразі перебуває під тимчасовою окупацією, вибір не надто великий: підкоритись і таким чином зберегти життя собі та своїм близьким (а у контексті безпечної роботи ЗАЕС – життя мільйонам інших людей), або бути вбитим на порозі власного дому лише за те, що ти українець і не збираєшся підтримувати терористів.

У працівника ЗАЕС, так само як і у мешканця будь-якого населеного пункту, який наразі перебуває під тимчасовою окупацією, вибір не надто великий

Чи є виправданим фактичне проставлення власного підпису на юридично нікчемному документі і збереження у такий спосіб безпечного функціонування ЗАЕС, а заразом свого життя й життя мільйонів інших людей, із можливим ризиком майбутнього кримінального переслідування (враховуючи сумнівні перспективи навіть його ініціювання)?

Вважаю, більш раціональною видається відповідь за якої вдасться забезпечити безпечну роботу станції та уберегти людські життя.

Російські медіа властиво їм маніпулюють та наводять твердження про те, що всі, хто наразі перебувають на тимчасово окупованій території, після можливої деокупації будуть кинуті за грати як колаборанти чи пособники агресору. Однак слід розуміти, що такі маніпуляції є вже давно відомим інструментом залякування й абсолютно не відповідають дійсності.

А тлумачення поведінки особи, як протиправної співпраці із державою-агресором, є комплексним та юридично складним процесом, під час якого, перш ніж ставити на когось тавро "зрадника", "колаборанта" чи "пособника державі-агресору" слід ретельно дослідити обставини, умови, наслідки та мету імовірної "співпраці".

Дмитро Воронцов, адвокат юридичної фірми ADER HABER