Перед новим президентом України постануть старі виклики / Фото УНІАН

31 березня українці підуть на виборчі дільниці, щоб обрати нового президента своєї країни. Важко повірити, що минуло вже п’ять років після того, як натовпи людей в Україні вийшли на вулиці, щоб повалити корумпованого, жорстокого і лояльного до Росії президента Віктора Януковича. Між тим моментом і сьогоденням країна пережила російське вторгнення, яке відібрало життя 13 тисяч людей і відірвало Крим. А водночас Київ намагався провести амбітні реформи, щоб нарешті розбурхатися після «пострадянського похмілля».

Цьогорічні вибори – лише друга кампанія після протестів на Майдані. Тому це важливий момент для країни. Все вказує на те, що Україна, швидше за все, збереже прозахідну орієнтацію. Але існує певна стурбованість щодо продовження її економічних реформ. Про це на сторінках Washington Post пише професор Університету Борнмуту Крістофер Хартвелл.

У змішаній системі, яка функціонує в Україні й сусідній з нею Польщі, може здатися, що вибори президента не такі вже й важливі. Але вони, звісно ж, важливі. І якщо подивитися на пострадянську українську історію, стане очевидно, що президент може нашкодити країні, якщо за його не контролювати. Єдиний прогрес в українській економіці, на думку автора, був досягнутий завдяки короткочасним реформам, які провели перший пострадянський президент Леонід Кравчук і Віктор Ющенко, який «програв» вибори у 2005-му, однак зміг прийти до влади після судового рішення про нелегітимність «перемоги» Віктора Януковича. В роки президентства Леоніда Кучми і Януковича більшість реформ були скасовані. Україна в результаті стала дуже корумпованою країною, яка збагачує політичні еліти.

Відео дня

Читайте такожFinancial Times: Вибори в Україні можуть змінити баланс сил в Європі

Автор нагадує, що нинішнім лідером президентської гонки став комедійний актор Володимир Зеленський. Опитування демонструють, що він «переганяє» екс-прем’єр-міністра Юлію Тимошенко, яка пропонує провести націоналізацію і сконцентрувати владу у руках президента. Але не залежно від того, хто переможе на виборах, поточна політична система України все одно буде безладною. Тож або Зеленському доведеться розбиратися з нею в ролі аутсайдера, або Петру Порошенку потрібно буде знайти вихід з глухого кута, в чому він поки не продемонстрував великих успіхів. Або ж Тимошенко доведеться якось здолати гірку опозицію до її суперечливих політичних підходів і неоднозначної особистості.

Але головне джерело нефункціональної політичної системи України з часів відновлення незалежності – це не президентська адміністрація, а той факт, що український уряд надто сильно втручається в економіку. Найбільш проблемною з усіх українських інститутів автор називає Верхову Раду. Кравчук, ставши першим посткомуністичним президентом, зробив колосальну помилку в 1992 році, коли не розігнав парламент. Натомість він вирішив, що обраний у 1990 році склад Ради повинен попрацювати ще два роки. Завдяки цьому обструкціоністські сили лишилися при владі не лише в перехідний період, а й після нього. Колишні комуністи отримали контроль над процесом змін в Україні, що дозволило їм скасувати потрібні економічні реформи й закласти фундамент української клептократії.

Читайте такожBloomberg: Корупція охопила Україну і може зробити коміка президентом

Через доленосне рішення Кравчука у Верховній Раді закріпилися політичні еліти, які стали ще й економічними елітами. І ці еліти жадібно берегли свої прерогативи й позиції, придушуючи реформи. Таким чином, «тимчасовий» мораторій на продаж сільськогосподарських земель діє вже 20 років. Його продовжують кожного року, зупиняючи розвиток права на приватну власність в країні.

Окрім парламенту незалежні відомства і навіть судова системи продемонстрували, наскільки неефективним може бути український президент, коли спокуса корупції надто велика, а отримати доступ до політичної системи надто легко. 26 лютого Конституційний суд скасував антикорупційний закон, тому що він перекладає презумпцію вини на політиків. Згідно з рішенням суду, антикорупційний закон, змушуючи держслужбовців доводити законність свого багатства, порушує належні процеси. Закон був однією з вимог МВФ для передачі фінансової допомоги. І тому важко сказати, що далі буде з Україною.

Корупція на всіх рівнях лишається проблемою. Боротьбі з хабарництвом опираються внутрішні кола в поліції, органах виконавчої й судової влади. Не важливо, хто стане новим президентом України. Йому чи їй доведеться вести боротьбу проти «таємної держави», яка вхопилася за міріади влади, щоб збирати ренту з приватного сектору.