Мейзе. 4 жовтня. УНІАН. В бельгійському містечку Мейзе неподалік від Брюсселю відкрилася виставка українських художників. На ній представлені роботи п’яти малярів та одного українського скульптора. Незвичайність цієї виставки в тому, що організувати її вирішили дві родини: одна – українська за походженням, але бельгійська за громадянством, інша ж – повністю бельгійська.
Відвідувачі виставки обговорюють побачені твори |
“Наші знайомі 5 років тому вперше вирішили поїхати в Україну і, тому що вони бельгійці, вони не знали української мови, ми взяли їх з собою”, - розповідає одна з організаторів виставки Ганна Дибайло-Шпинда. “Ви знаєте, наша дружба так і розпочалася. І якось, коли ми сиділи у нас в хаті і їли український борщ, виникла ідея зробити українську виставку”, - розповідає вона.
Ганна каже про себе, що вона продукт імміграції, і, хоч і народилася в Бельгії, однак продовжує постійно бувати в Україні і глибока закохана в українську культуру: чи то народну, чи то сучасне мистецтво. “Мені здається, що Україна живе за рахунок своїх робітників, бізнесменів – це дуже важливо, але країна залишиться в пам’яті прийдешніх поколінь лише завдяки мистецтву”, - додала вона.
Першому секретарю Посольства України в Бельгії та Люксембургу Олегу Александрову (зліва) представник мерії вручає книгу про місто Мейзе
|
Картини Василя Федорука вражають яскравістю кольорів
|
Любомир Яремчук та його “камерні” скульптури
|
Ольга Федорук біля своєї картини початку 2005 року, на якій змальовано птаха, що прагне дістатися Сонця
|
Посол України при ЄС Андрій Веселовський спілкується з організаторами виставки родиною Дибайло-Шпинда
|
А.В.: Один з організаторів виставки досить вірно сказав, що Україна себе не демонструє в рамках ЄС в плані культури. Ми намагаємося сюди пробитися якимись речами, де ми, якщо не більш конкуренті, то малопомітні. У сфері культури, і в сфері музичній, і в живописі, Україна цілком може стояти сьогодні на рівні з найбільш багатими і розвиненими країнами Європейського Союзу. На жаль, продовжує діяти залишковий принцип, культура мистецтво десь на останньому місці дома, і тому наша культура сюди не доходить, хіба що зусиллями окремих ентузіастів. Всякі ентузіасти врешті-решт знеохочуються, коли не бачать реальної допомоги чи то з боку держави, чи то багатих меценатів. Тому використовувати обидві ці можливості – і державні можливості, і меценатів – вкрай необхідно, і цим треба займатися якомога швидше. Тому що культуру вдома, в Україні, якщо її не годувати, в буквальному розумінні цього слова, ці художники, ці поети, музиканти не будуть відповідно фінансово винагороджуватися – вони зникнуть поступово.
Сьогодні я якраз отримав важку дуже звістку для мене – помер відомий в Україні поет Ігор Римарук, мій хороший приятель з давніх часів. Знаєте, боюся, дивитися навіть в Інтернет – скільки про нього напишуть, про те, що він жив, як творив, був дуже обдарованою і талановитою людиною, і от, помер. Скільки з’явиться повідомлень? Боюся, їх з’явиться дуже мало. І що тим одним повідомленням в УНІАН на тому все і закінчиться. А Ігор Римарук був значно більш важливою фігурою, ніж тривалі дебати в наших установах, чи якісь зведення з фронту польових робіт. І от це відображає той стан культури, якій ми маємо в Україні. Звичайно, є зрушення, ми стаємо багатше останнім часом, але цього ще дуже і дуже мало.
* * *
Виставка в Мейзе триватиме до 19 жовтня. Загалом на ній представлені роботи шести українських художників. Крім тих, з якими нам вдалося поспілкуватися під час відкриття виставки, це ще й Сергій Міхновський, Володимир Маляренко та Орест Скоп.
Сергій Воропаєв, Мейзе-Брюссель