У своїх попередніх матеріалах я детально описував те, що називаю "дубайським слідом" заступника голови НБУ Дмитра Олійника, та дивну вибірковість нашого банківського нагляду. Тоді, публікуючи факти про елітну нерухомість, фіктивні розлучення та тиск на окремі сектори бізнесу, я чекав на реакцію. Будь-яку. Спростування, службове розслідування, бодай формальну відписку.
Але Національний банк обрав тактику страуса: сховати голову в пісок і вдавати, що нічого не відбувається. Мовляв, це лише внутрішні українські розбірки, які можна пересидіти в тиші кабінетів на Інститутській.
Не вийшло. Тиша закінчилася. Тепер про це говорять у Лондоні.
Авторитетне британське видання International Business Times опублікувало розгромний матеріал під назвою ""Mindich-Gate" в Україні – це також і банківський скандал". І висновки британських журналістів значно жорсткіші за мої. Вони ставлять питання руба: Національний банк України та особисто куратор нагляду Дмитро Олійник не могли не знати про масштабні схеми виведення коштів з "Енергоатому". А отже - вони або кричуще некомпетентні, або є співучасниками.
$100 мільйонів, яких "не помітили"
Британці дивляться на ситуацію прагматично. Є факт: НАБУ розслідує розкрадання в "Енергоатомі" (справа Тімура Міндіча, так звана операція "Мідас"). Є сума: близько 100 мільйонів доларів, що були вимиті з держпідприємства. Є спосіб: гроші проходили через банківську систему, перетворювалися на готівку, виводилися за кордон.
І є шокуюча деталь, яку підсвічує IBTimes: за весь час роботи цієї "пральної машини" жоден український банк не подав до Держфінмоніторингу звіту про підозрілі операції щодо фігурантів цієї схеми. Жодного "червоного прапорця".
Як людина, що розуміється на банківській справі, скажу відверто: провести 100 мільйонів доларів повз фінмоніторинг у воюючій країні, де блокують картки волонтерам за 5 тисяч гривень переказу – неможливо. Технічно неможливо. Якщо тільки хтось дуже впливовий не дав команду "вимкнути камери" і відвернутися.
Британське видання формулює це безжально: "Якщо Держфінмоніторинг справді не отримував звітів... то можливі лише два сценарії. Або українські банки повністю провалили свій комплаєнс, або хтось на певному рівні гарантував, що конкретні клієнти ніколи не будуть вважатися підозрілими".
Хто цей "хтось на певному рівні"? Всі нитки ведуть до блоку банківського нагляду НБУ, який очолює Дмитро Олійник.
Дипломатичний ляпас від НБУ
Але найгірше в цій історії навіть не підозра в корупції, а реакція – точніше, її відсутність – на запити міжнародної преси. Це вже не просто службова недбалість, це дипломатичний провал.
Авторка статті в IBTimes – не блогер-початківець. Це Елісон Мутлер (Alison Mutler), журналістка з міжнародним ім'ям, екс-керівниця бюро Associated Press та спецкореспондент "Радіо Свобода". Людина, чиї матеріали читають у Держдепі та офісах європейських комісарів.
Елісон Мутлер офіційно звернулася до Національного банку за коментарем. Вона поставила прямі запитання. І знаєте, що зробив комунікаційний департамент незалежного регулятора? Вони просто проігнорували запит.
Агов, пане Олійник! Агов, пане Пишний! Ви справді думаєте, що можна ось так просто "відморозитися" від журналіста такого рівня?
Це не український телеграм-канал, який можна заблокувати, і не місцеве видання, на власника якого можна натиснути.
Ігнорування запиту International Business Times – це явка з повинною. Це сигнал для Заходу: НБУ немає чого сказати на свій захист. Вони не можуть пояснити, звідки в родини заступника голови активи в Дубаї та Відні. Вони не можуть пояснити, чому нагляд "душить" легальний бізнес, але дозволяє виводити сотні мільйонів з атомної енергетики.
Така поведінка – це боягузтво. І це боягузтво дорого коштуватиме державі.
Інституційна сліпота чи злочинна змова?
Британська стаття виводить мої попередні розслідування на новий рівень. Якщо раніше ми говорили про етичні порушення та невідповідність способу життя Дмитра Олійника його доходам (що вже є підставою для звільнення), то тепер йдеться про загрозу макрофінансовій стабільності.
IBTimes пише: "Для партнерів України... якщо з'ясується, що керівництво НБУ заплющувало очі на підозрілі іноземні активи та дозволяло використовувати інструменти фінмоніторингу вибірково... репутаційний удар відчують не лише в Києві".
Західні партнери роками вкладали політичний капітал у створення незалежного НБУ. Нацбанк був "священною коровою" реформ. І коли виявляється, що в цій інституції заступник голови може мати незадекларовані зв'язки, нерухомість в Еміратах і при цьому "не помічати" Міндіч-гейт – це руйнує фундамент довіри.
Чому ми дивуємося затримкам фінансової допомоги? Чому ми чуємо скепсис від республіканців у США чи євроскептиків у ЄС? Тому що такі історії дають їм залізні аргументи: "Навіщо давати гроші країні, де центральний банк прикриває "схематоз" на сотні мільйонів?".
Час відповідати
Мовчання НБУ затягнулося. Панове керівники Нацбанку, ви можете не відповідати мені, Борису Кушніруку. Ви можете ігнорувати українські ЗМІ. Але ігнорувати західні медіа, ховатися від запитань про походження "кешу" у справі Міндіча і вдавати, що Олійник – це просто ефективний менеджер, який не відповідає за дубайську нерухомість, записану на дружину, вже не вийде.
Захід ставить конкретні питання. І вони звучать вже не як прохання, а як вимога аудиту.
- 1. Як банківська система пропустила операції "бек-офісу" Енергоатому?
- 2. Чи були неформальні вказівки банкам не чіпати компанії з орбіти Міндіча?
- 3. Чому НБУ не проводить внутрішнє розслідування щодо статків Дмитра Олійника, про які вже пише іноземна преса?
Відсутність відповідей на ці питання сьогодні – це вирок. Не лише для конкретних чиновників, а й для інституційної спроможності держави захищати свої фінанси від мародерів.
Ви можете мовчати далі. Але це мовчання стає гучнішим за будь-які виправдання. І боюся, що наступним кроком буде не стаття в газеті, а конкретні прізвища в санкційних списках наших же партнерів.
