Після відставки вірменського прем’єра Сержа Саргсяна поки що не слід очікувати великих і суттєвих змін зовнішньополітичного курсу Вірменії або її позиціонування в регіональному та глобальному вимірах. Оскільки є багато об’єктивних передумов для залежності Вірменії від Росії.
Передусім цьому сприяє певна ізольованість Вірменії — вона оточена недружніми країнами. В першу чергу, йдеться про Туреччину і Азербайджан. Також це обумовлено складною і конфліктною ситуацією у кавказькому регіоні. Крім того, серед інших чинників — значна орієнтація Вірменії на пострадянські цінності. Зокрема, про це свідчать соціологічні опитування, які говорять про те, що у вірмен зберігається ностальгія за Радянським Союзом і жаль за його розпадом, причому навіть більший, ніж у Росії.
Тому не варто очікувати, що нове керівництво Вірменії рішуче і кардинально змінить свою геополітичну орієнтацію.
Протести і мобілізація громадянського суспільства у Вірменії відбувалися на негативній основі — проти безкінечного продовження влади однієї і тієї самої людини — Сержа Саргсяна, однієї і тієї ж групи осіб, пов’язаної з ним. А позитивна частина програми поки що не відома. Очевидно, вона матиме компромісний характер. На це, зокрема, вказує добровільна відставка прем’єр-міністра Саргсяна — очевидно, були досягнуті певні домовленості про гарантії його статусу й безпеки та гарантії спадкоємності влади.
Не варто очікувати, що нове керівництво Вірменії рішуче і кардинально змінить свою геополітичну орієнтацію
Отже, об’єктивні обставини для збереження впливу Росії на цю країну, незрозумілість нової вірменської влади і необхідність для неї шукати компроміси і з власним населенням, їх настроями та очікуваннями, і з попередньою владою — все це створює передумови для того, щоб прогнозувати не надто різки рухи нової влади і повільні трансформації у Вірменії. Особливо це стосуватиметься зовнішньополітичного курсу.
Але, очевидно, зміни у Вірменії все-таки розпочнуться саме з цього моменту. Почнеться активний пошук альтернативних моделей і альтернативних векторів розвитку. Тепер активізуються зовнішньополітичні контакти, які, до речі, і при попередній владі Вірменії не згорталися. Тобто Вірменія мала доволі активні дипломатичні та інші контакти з західним світом, ніколи їх не обривала. До того ж, тепер на Вірменію по-іншому, по-новому подивиться західне співтовариство. Тому цілком можлива якщо не повна і кардинальна зміна вектору політики Вірменії, то певна її корекція і, таким чином, вихід Вірменії з прямої прив’язки до російської політики.
Тим більше, зовнішнім чинником, який на це суттєво впливає, є зміна позиціонування в регіоні та глобальній політиці Туреччини. Коли Туреччина — союзник США і активний член НАТО, це одна справа, а коли Туреччина виступає спільним фронтом із Росією та Іраном, то Сполучені Штати як провідний геополітичний гравець починають шукати собі нових союзників і нових коаліцій. І Вірменія може скористатися цим трендом і обмежити свою залежність від Росії. Тим більше, як відомо, у США дуже потужна вірменська діаспора.
Але спочатку Вірменії потрібно буде здолати політичну кризу, потім знайти якусь більш-менш життєздатну економічну модель, а потім уже думати про геополітичні альянси і геополітичну гру
Такими є стартові умови. Але спочатку Вірменії потрібно буде здолати політичну кризу, потім знайти якусь більш-менш життєздатну економічну модель, а потім уже думати про геополітичні альянси і геополітичну гру.
При цьому варто зазначити, що реванші проросійських сил на цьому шляху будуть траплятися у Вірменії час від часу.
На Кавказі складна ситуація: одна справа — їхні декларації і наш погляд збоку, а інша — їхні внутрішні політичні розклади і політичні залежності. Тому політична риторика може бути різною. Але Вірменія — країна, де доволі зріла політична еліта і загалом національна еліта. Тому суто ідеологічного смикання в один чи інший бік, думаю, не буде. Але внутрішня боротьба буде доволі серйозна. Різні угруповання та еліти можуть прикриватися різними гаслами, але «російська карта» залишатиметься дуже активною. Адже орієнтація на Росію для значної частини населення Вірменії є одним із очевидно виграшних орієнтирів. Але я думаю, що у підсумку Вірменія обере вектор, що буде спрямований на унезалежнення від Росії.
Скоріше за все, відставка Саргсяна стала для Росії несподіванкою. І зараз Москва зайняла вичікувальну позицію саме через те, що для неї ситуація поки що мало зрозуміла і мало прогнозована. Хоча великих ризиків для свого впливу на Вірменію Росія на даний момент не бачить. Вона не бачить передумов, щоб Вірменія внаслідок цих подій стала набагато сильнішою та незалежнішою. Скоріше, навпаки, Москва розраховує, що внутрішня криза послабить Вірменію, а відтак збережуться можливості для контролю цієї країни. Тому реакція Росії буде вичікувально-стриманою.
Максим Розумний, доктор політичних наук, керівник Центру досліджень проблем Російської Федерації Національного інституту стратегічних досліджень
