Сьогодні доволі цікаво слухати плач «Європейської солідарності», що їх політичну силу, як опозиційну, обділили з керівництвом в комітетах. Звісно, після розподілу комітетських крісел, «ЄС» отримала найменшу їх кількість. Однак тут слід згадати минуле скликання Верховної Ради, в якому фракція «Блок Петра Порошенка», що нині стала «ЄС», була коаліційною силою, але нічого не зробила, аби внормувати роботу опозиції законодавчо, щоб тепер не стогнати.

Тому і складається враження, що, доки партія у владі, то переконана, що це вже навічно. Тому ні про який закон про опозицію ніхто і слухати не бажає. Адже краще «договорняки», ніж чітко виписані правила, які контролюючі органи мала б очолювати меншість. А звідси і різні вигадки й варіанти, чому парламентські комітети, які мали б «належати» опозиції, наприклад, регламентний, опозицією не керуються. Нагадаю, в Раді минулого скликання взагалі не обирали керівника регламентного комітету, щоб ним керував перший заступник – представник коаліції. Втім, чи краще це за креатив теперішнього скликання, яке «урізаному» у функціях комітету з питань свободи слова надало такого «термоядерного» керівника від проросійської фракції як Нестор Шуфрич… З ним у словоблудстві не зможуть впоратися всі інші члени комітету від «Слуги народу» разом…

Коли у тебе понад 250 депутатів у сесійній залі, думки про перспективу переходу в опозицію схожі на марення божевільного

Відео дня

До речі, «Слуги народу» також наближаються до грабель, по яких бродили їхні попередники. Адже голова партії, а нині і голова Верховної Ради Дмитро Разумков сказав журналістам, що закон про опозицію важливий, але не є першочерговим питанням для парламенту поточного скликання. Справді, такий закон виборцю «на хліб не намастиш». Крім того, важко сперечатися з тезою про те, що закони для «запуску економіки» є важливішими. Та й взагалі, коли у тебе понад 250 депутатів у сесійній залі, думки про перспективу переходу в опозицію схожі на марення божевільного. Однак час вміє корегувати самовпевненість…

А ось хто не припиняє плакатись через «утиски», і при тому продовжує протискувати свої позиції, так це представники фракції «Опозиційна платформа – За життя». Вони вже зареєстрували законопроект про парламентську опозицію, виписаний… під себе! В ньому, зокрема, визначається, що депутатська фракція, яка налічує найбільший за чисельністю склад народних депутатів із фракцій, які не увійшли до складу коаліції, і оголосила про опозиційність, може ініціювати створення парламентської опозиції. Оскільки в ОПЗЖ на сьогодні найбільше депутатів після владної фракції «Слуга народу», то, виходить, що всі решта мають шеренгами йти в опозицію слідом за Віктором Медведчуком. Принаймні, так має зробити «ЄС», яка, на сьогодні, чітко заявила про свою опозиційність.

Крім того, в законопроекті від ОПЗЖ пропонується опозиції віддати посади першого заступника голови Верховної Ради та керівництво в чотирьох комітетах – регламенту, свободи слова, інформаційної політики, прав людини. Ще є час для реєстрації альтернативних законопроектів. Адже прийняття саме цього проекту закону є сумнівним.

Слід також зазначити, що в парламенті вже були спроби проголосувати за законопроект про опозицію. Зокрема, у грудні 2006 року. Тоді у першому читанні документ, який називали тимошенківським, підтримали лише 172 народних депутатів.

У 2015 році фракція «Опозиційний блок» і група «Відродження» пропонували вже свій законопроект, яким пропонували розробити нову редакцію Регламенту, у якому передбачити засади формування та припинення діяльності коаліції депутатських фракцій та парламентської опозиції. Втім, Верховна Рада 228 голосами його відхилила.

Ці приклади якнайкраще ілюструють те, що влада завжди не зацікавлена у наявності сильної, з широкими правами, опозиції. Втім, і опозиції часто легше йти на позалаштункові торги, ніж відкрито відстоювати свої права контролю за владою.

У такій ситуації виникає питання, чи потрібно взагалі внормовувати діяльність опозиції чи то через ухвалення окремого закону, чи то через внесення змін до закону про Регламент. Адже, мовляв, у багатьох країнах взагалі немає такого закону. Це так, але в тих країнах є політична культура і традиції. В Україні з цим поки що не склалося.

Читайте такожЖурналіст розповів, чого варто очікувати від Порошенка і Медведчука в Раді

Зокрема, діяльність опозиції не регламентується ні в Конституції, ні в регламенті в таких країнах як Великобританія, Німеччина, Японія, а у Норвегії, Фінляндії, Швеції опозиція побічно згадується лише в регламенті.

Аналітик Європейського інформаційно-дослідницького центру Анастасія Паршикова в інформації, підготовленій в рамках програми USAID, зазначає, що найбільше прав за опозицією закріплено у Конституції Португалії та у двох спеціальних законах про діяльність опозиції у цій країні. Водночас у Латинській Америці (Аргентина, Болівія, Чилі, Колумбія, Еквадор, Мексика, Уругвай, Венесуела), де формально закріплено існування багатопартійної системи, опозиція фактично відсутня і її діяльність не врегульована й законодавчо.

Аналітик посилається і на Венеціанську комісію, яка вважає, що «куди важливішими фактором є національний політичний контекст та політична культура, які формуються додатково до правової основи, у зрілих демократіях опозиція може процвітати без правових гарантій». Але ці слова точно не про Україну. Тим більше, не про сьогоднішній її етап, коли парламентська більшість має близько 300 голосів. Звісно, така потужна сила може змести все на своєму шляху. Однак, якщо такою махіною управляти невміло, і вона може дати збій. Тож, поки в Україні не існує політичної культури, було б непогано, щоб права і відповідальність опозиції були врегульовані законодавчо. Причому, зробити це – справа саме для парламентської більшості. Адже задвірки для опозиції – це точно не з історії демократії.

Надія Пришляк