Минулого місяця адміністрація Дональда Трампа нарешті розблокувала приблизно 250 мільйонів доларів військової допомоги для України після тривалої затримки, яка, за словами критиків і вірогідного інформатора, була політично мотивованою.
Захисники президента США наголошують, що його дії, якими б вони не були, щодо України були націлені на те, щоб допомогти «корумпованій країні» очиститися. І справді, досі обороняючись від сил Росії на сході, Україна знову стоїть на роздоріжжі економічних і політичних реформ.
Про це на сторінках Financial Times пишуть професор Університету Борнмуту Крістофер Хартвелл і колишній заступник міністра фінансів України, професор Карлтонського університету в Канаді Олег Гаврилишин.
Вони зауважують, що з абсолютно новим президентом і парламентом у Києва з’явилася можливість позбутися корупційного іміджу і провести реальні ефективні реформи. Але хоч допомога США мала військовий характер, нестабільний характер донорського фінансування, до якого належить і підтримка МВФ, підкреслює, наскільки важливо Україні стати на власні ноги.
Читайте такожAtlantic Council: Захід повинен діяти швидко, щоб допомогти Україні
На щастя, три десятиліття економічної трансформації по всій Центральній і Східній Європі дають президенту Володимиру Зеленському і його команді інструкцію, як Україна може стати сильнішою і більш стійкою. В листопаді 2019 року виповниться 30 років з дня падіння Берлінської стіни, з якого почався новий експеримент, не бачений до того в усій історії. Почалася трансформація комунізму в капіталізм у країнах колишнього радянського блоку.
Озираючись на три десятиліття, можна засвоїти три ключові уроки про те, як провести успішне перетворення. Це ті уроки, які потрібні Україні. На жаль, значна частина полеміки першого десятиліття трансформації кристалізувалася у низці міфів, які наполягають на необхідності повільнішого підходу.
Перший з них поширений навіть серед західних політиків лівого спрямування. Він говорить, що неоліберальні «вибухові» реформи в колишніх комуністичних країнах спричинив величезний біль при надто малій користі. Але поки соціалісти в регіоні й інших куточках світу наполягають на повільних і поступових реформах, реальність трансформації каже протилежне.
Читайте такожHandelsblatt: ЄС і МВФ не розуміють напрямок руху України навіть після виборів
Широкий статистичний аналіз останніх 30 років підтверджує, що більш неминучий на початку трансформації, адже відбувається процес пристосування. Але важливо те, що він був обмежений і короткостроковий у країнах, які рухалися швидко до ринкового режиму (зокрема у Центральній Європі й країнах Балтії). Країни ж, які проводили реформи поступово й повільно, змішуючи соціалізм і ринок, значно довше страждали від болю. Так сталося в колишніх республіках СРСР і на Балканах.
Відмінність між швидкими й повільними реформаторами очевидна не лише, якщо подивитися на статистику широких оцінок, таких як рівень ВВП на душу населення. Вона помітна і в Індексі людського розвитку від ООН, рівнях бідності й розподілу доходів, а також рівнях споживання ключових товарів. Ілюстрацією для цих різних шляхів може стати й той факт, що Україна й Польща починали трансформацію приблизно на однаковому рівні доходів на душу населення. Сьогодні ж польський показник втричі вищий, ніж український.
Не менш важливий для України лишається й міф про те, що ринкові реформи створили жадібний клас олігархів. Цю поширену скаргу на швидкі реформи також роблять з посиланням на Росію. Але навіть в цьому питанні реальність інша. Найбільше зростання олігархічної влади відбулося не в країнах Центральної Європи, які провели швидкі зміни, а якраз у таких, як Україна, які затягували з проведенням реформ роками й рухалися дуже повільно.
Читайте такожAtlantic Council: Україна з допомогою США може перемогти Росію через одну слабкість
В цьому контексті особливо важливо згадати про Росію. Вона почала свої реформи в 1992-1993 роках в часи президенства Бориса Єльцина. Тоді головним реформатором був Єгор Гайдар. Але процес змін був зупинений і демонтований, коли «стара гвардія» прийшла до влади. Щоб проілюструвати різницю між Центральною Європою і РФ, було зроблено певні розрахунки. Якби у Польщі була така ж пропорція мільярдерів з індексу Forbes до ВВП, як і у Росії, тоді у Варшави було б 38 таких заможних громадян. Насправді ж польських мільярдерів лише четверо.
Але найкращим аргументом для України проти повільного підходу до реформ повинен стати її власний досвід. В 1990-х роках вона починала, а потім зупиняла низку реформ. Вона завжди відставала від країн, таких як сусідня Польща, у створенні бази для ринкової економіки.
Незавершені реформи, такі як встановлення права власності, заблоковане «тимчасовим» мораторієм на продаж аграрної землі, який триває з 2001 року, стримують розвиток України. Кожен раз аргументи проти цих реформ були ті ж самі. Здебільшого говорили, що «ринок ще не готовий» або що «необхідні інститути ще не існують». Хоча більш пильний аналіз вказує на те, що справжньою причиною затримки реформ були корисливі інтереси жадібних лідерів і їхніх покровителів серед олігархів.
Читайте такожРада включила до порядку денного ще 38 законопроектів, зокрема про ринок землі
Прийняття ідеї про поступовість зробило Україну уразливою до економічного шантажу і військової агресії. Усунення повільних темпів лібералізації й пришвидшення руху до відкритості може допомогти змінити такий стан речей. Встановивши захист права власності й скоротивши повноваження держави, Україна може досить швидко опинитися в становищі, коли їй не буде потрібна допомога від друзів.
