Чи вбереже перетворення країни на "поліцейську державу" від пандемії

Тарас Семенюк
14:32, 19 березня 2020
Політика
1629 1
Думка

Пандемія коронавірусу вже призвела до того, що ряд країн ЄС – Італія, Словаччина, Чехія, Іспанія, Естонія, Румунія, Латвія та інші – вже оголосили на своїх територіях надзвичайний стан. Україна поки не входить в число країн, в яких фіксуються масові захворювання, однак з кожним днем невтішна статистика зростає. І словосполучення «надзвичайний стан» звучить все частіше й у нас.

Слід зазначити, що між «режимом надзвичайної ситуації» та «надзвичайним станом» є різниця.

Перший вводить Кабінет міністрів України по всій території або в окремих регіонах країни, що, власне, було запроваджено в Київській, Чернівецькій та Житомирській областях. І цей режим більше стосується органів державної влади, аніж населення. Тобто зусилля скеровані на локалізацію проблеми, інформування громадян, організацію евакуації, тощо.

Натомість «надзвичайний стан» передбачає більш жорсткі заходи з обмеження прав і свобод громадян, обмеження руху, заборону проведення масових заходів, заборону страйків. Тобто це перехід на рейки абсолютного контролю владою (особливо силовиками) життя країни.

Цілком очевидно, що в демократичних країнах завжди будуть виникати питання: а чи не зможе хтось використати таку владу для особистих цілей? І в цьому немає нічого дивного, адже коли у суспільстві пропагують роль громадянського контролю за владою, будь-які обмеження будуть сприйматись як фактор узурпації влади. До слова, вчорашня пропозиція прем’єр-міністра Дениса Шмигаля передати президенту одноосібне право вводити «надзвичайний стан» в обхід Верховної Ради, також може свідчити про цю саму узурпацію (хоча й відбувається вона на чітко визначений термін, адже однією з вимог «надзвичайного стану» є чітко визначена дата його початку та завершення).

Таким чином, «надзвичайний стан» - це коли механіка влади працює за чіткою логікою: наказ і його виконання задля захисту населення від можливої катастрофи.

Через медицину влада контролює все суспільство, отримуючи, в результаті, повну картину актуального стану населення

У випадку зі спалахом коронавірусу, ми входимо в рамки «біополітики», про яку писав колись Фуко. Тобто, епідемія дає владі можливість спостерігати за кожним, контролювати його життєдіяльність, за необхідності, ізолювати від інших людей… Іншими словами, через медицину влада контролює все суспільство, отримуючи, в результаті, повну картину актуального стану населення.

Втім, організовувати контроль за життям суспільства - це одна з форм політики. Та чи є межі такого контролю? Чи може він бути тотальним? І як з тотального він перетворюється на тоталітарний? Це - дуже хитка межа. Від тотального адміністрування всіх форм життя людини, шляхом повного спостереження і втручання, лише один крок може перетворити державу, як писав Фуко, на «найхолоднішого з усіх осоружних монстрів», на поліцейську державу (Polizeistaat).

Читайте такожЄмець закликав українців не ходити в гості під час карантину – уряд готовий посилити обмеження

Однак запровадження «надзвичайного стану» зовсім не означає повернення до «сталінських часів». Часи змінюються, і пережитий досвід дозволяє людині набути імунітет проти диктатури. Те, що було можливо майже століття тому, зараз не реально.

Заходи із запровадження тотального контролю суспільства під час пандемії COVID-19 покликані зберігати життя та не допускати поширення епідемії. Наприклад, у влади Китаю іншого виходу, як закрити більшість великих міст та максимально обмежити пересування людей, не було. Результатом цього є зменшення захворювань смертельним вірусом.

Європейська терпимість та толерантність призвели до того, що обмеження не були введені вчасно

Європейська терпимість та толерантність призвели до того, що обмеження не були введені вчасно. І фактично люди, які виїжджали з Китаю, стали розповсюджувачами вірусу. Тому гра на випередження, превентивні заходи щодо різних обмежень – це наш шанс не поповнити сотнями і тисячами смертельну статистику країн ЄС.

Введення «надзвичайного стану» є фактично реалізацією гарантій держави на безпеку громадян. Адже держава зобов’язана втручатись, коли людське життя, звиклий ритм існування суспільства, під загрозою. В ситуації зі смертельною епідемією слід пам’ятати одну важливу річ – «надзвичайний стан» вводиться для збереження суспільного блага, захисту людини, а не для маскування темних оборудок. І хоча хтось з топ-політиків, цілком вірогідно, має приховані бажання попіаритись на біді (це питання до його відповідальності, далекоглядності та усвідомлення того, чи правильну посаду він обіймає), робити це просто не етично. Адже від злагодженості всіх гілок та органів влади залежить ступінь легітимності - довіри громадян до дій влади.

Тарас Семенюк, аналітик KyivStratPro

Читайте всі статті автора

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter