Незважаючи на сьогоднішню ворожість у відносинах між Україною та Росією, російський ринок все ще є одним з найбільших ринків збуту для українських товарів. При тому, що за три квартали поточного року експорт до Росії скоротився більш, ніж удвічі, її частка в українському експорті все ще перевищує 12% (3,6 млрд доларів США), що є найвищим показником серед країн світу. Основу нашого експорту у цю країну складають: машини та обладнання (24%), недорогоцінні метали (23%), продукція хімічної промисловості (17%), целюлозні матеріали (8%), аграрна продукція (5%).
Однак анонсоване Росією з початку 2016 року ембарго на ввезення українського продовольства на територію РФ, у зв'язку з введенням режиму вільної торгівлі між Україною і ЄС, взагалі не є проблемою. Зокрема, для вітчизняної аграрної галузі.
Жорсткі торгові війни, ініційовані російськими урядовцями щодо українського продовольства, які спостерігалися у останні роки, певною мірою «загартували» вітчизняних експортерів та стимулювали їх до диверсифікації ринків збуту. Тому сьогодні Росія навіть не входить до першої десятки імпортерів української агропродукції.
Майже половина нашого продовольчого експорту припадає на азійські країни, майже 28% на країни ЄС, ще 14% - на ринки Африки.
З огляду на прогнозоване невпинне зростання чисельності населення планети, насамперед, у найбідніших країнах, для яких характерний дефіцит продовольства, перспективи розширення ринків збуту для вітчизняної аграрної продукції виглядають досить оптимістично.
Більш складним буде процес переорієнтації на інші світові ринки для промисловості. У цьому контексті слід розділяти експорт сировинної продукції та напівфабрикатів, та продукції з високою доданою вартістю (машини, обладнання, транспортні засоби тощо).
Український метал та вироби з нього можуть бути затребувані на ринках азійських країн, що розвиваються (Індія, Індонезія, Малайзія). За даними експертів, за останні 5 років світовий експорт у цей регіон зріс на 30%, при цьому поставки української продукції на ці ринки збільшилися лише на 5%. Отже, враховуючи розвиток економіки у цих країнах, українським експортерам слід активізувати зусилля у цьому напрямку.
Не слід також забувати про конкуренцію з боку Китаю на світовому ринку металу. Тому, модернізація вітчизняних виробництв є невід’ємною складовою для успішного просування металопродукції.
Втім, слід розуміти, що українська продукція вітчизняного машинобудування навряд чи буде затребувана на зовнішніх ринках. В першу чергу, це стосується таких груп товарів як електроніка та побутова техніка.
У той же час, такий сегмент продукції машинобудування, як турбореактиві двигуни, трансформатори, літаки, насосна техніка, можуть розраховувати на попит на зовнішніх ринках. На сьогодні невеликі партії цієї продукції вже представлені на зовнішніх ринках.
Зрозуміло, що в контексті розширення ринків збуту української продукції, основне навантаження лягатиме безпосередньо на її виробника, в той же час і держава не повинна стояти осторонь цих процесів. Що можна зробити на державному рівні? Доцільно було переформатувати роботу торговельних місій та націлити їх на реальну допомогу бізнесу, зокрема, в частині надання об’єктивної інформації щодо бізнес-середовища регіону, його традицій, подолання мовних бар’єрів. Можливо, слід було б розглянути і питання про співфінансування працівників торговельних офісів з боку експортерів.
Олександр Сухомлин, експерт Економічного дискусійного клубу, екс-заступник Міністра економічного розвитку і торгівлі України
