Зрозуміти плани Володимира Путіна, здається, зараз не може ніхто. Можна лише гадати про можливі сценарії Кремля.
Як на мене, один з них – Путін все-таки претендує на всю територію України. Тобто не можна виключати, що у російських планах є навіть "проведення операцій" на заході України. Це дозволить путінській пропаганді й далі розповідати росіянам, як він тут "бореться з бандерівцями і нацистами".
Маємо більш потужно тиснути на впровадження санкцій швидкої дії
Відео дня
Ще один ймовірний сценарій – дотиснути захоплення Херсонської, Харківської областей, не виключені амбіції й на Кривий Ріг. Це б дозволило Кремлю не лише розширити території невизнаних республік, але, маючи вплив на промислові підприємства та аграрний сектор у цих українських областях, завдати величезної шкоди українській економіці.
Проте у будь-якому разі, скоріше за все, росіяни хочуть розділити нашу країну. Тому ситуація зовсім не виглядає такою, що Путін готовий до конструктивних перемовин та погодиться вивести свої війська з України. Ба більше, варто пам’ятати, що вірити російським переговорникам на сто відсотків – не варто. Адже, наприклад, припинення вогню було записано й у Мінських домовленостях. Але на практиці усі ми пам’ятаємо, що вогонь постійно, роками тривав.
Загалом, Україні просто потрібно більше часу
Крім того, переговори не можуть бути швидкими (наскільки нам би хотілось), адже фактор "рубля по 200" ще не подіяв на усіх росіян. Так, зараз ми бачимо перші реакції - незадоволені люди та обурені олігархи. Останні краще розуміють, наскільки ситуація шкодить російській економіці. Однак до усіх дійде трохи пізніше. Також на них впливає російська інформаційна машина, тому поки що вони вірять фейкам і не бачать реальності. Тож на те, щоб протести проти війни відбувались не лише у Москві та Петербурзі, потрібен час. І Путін, до речі, це розуміє.
Що у цій ситуації робити нам, зокрема, політикам та лідерам думок?
Найперше – підтримувати ЗСУ. Адже саме професійні військові можуть системно відстоювати наші території.
По-друге, гуманітарна допомога та публічна дипломатія. Припустімо, я маю багато колег в ЄС та США, з якими ми колись працювали. Тож написала листа, що, власне, вони можуть зробити, аби допомогти Україні: звернутися до політиків, зробити інформаційну компанію задля посилення санкцій. Тобто щоб самі жителі в європейських країнах та в США вимагали допомоги Україні.
Маємо більш потужно тиснути на впровадження санкцій швидкої дії. Адже економічні санкції, що введені сьогодні, відіграють суттєву роль на наступних етапах.
По-третє, варто працювати з родичами та лідерами думок в Росії. Вважаю, що звернення до росіян таких зірок як Меладзе чи комік Сліпаков – більш дієве, ніж звернення когось з України.
Поки що тактика така. Загалом, Україні просто потрібно більше часу. Адже, чим більше його матимемо, тим більше політичні еліти Росії та мешканці РФ почнуть розуміти й відчувати, як ця війна відбивається на них особисто.
Катерина Одарченко, засновниця агенції з аналітичних досліджень "SIC-Group", голова Інституту Демократії та Розвитку "PolitA"
