На цьому тижні з’явилось повідомлення, що РФ звернулася до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) з міждержавною скаргою проти України. Але, на жаль, сам текст скарги та додатки до неї на сайті російської прокуратури відсутні. Тож про претензії, які РФ пред’являє Україні, можна прочитати хіба у прес-релізі. І вони викликають багато питань.

Наприклад, Росія вказує на порушення прав в Україні громадянина РФ Євгена Мефьодова, якого на думку російських прокурорів, в нашій країні піддали тортурам та обмежили його право на свободу думки. Та насправді саме цей громадянин Мефьодов був обвинуваченим у тероризмі та у масових заворушеннях в травні 2014 року в Одесі, які призвели до загибелі людей в Будинку профспілок.

Або ж висунуто звинувачення Збройним силам України щодо вбивства мирних жителів, руйнування житла та інфраструктури. Проте (що не дивно), ніяким чином не зазначено, яку роль відіграє загальновизнана присутність російського командування та російських найманців у військових діях в Донецькій та Луганській областях.

Перше враження від зазначених тез скарги, що це - збірка російських пропагандистських фейкових тверджень, які до права мають лише те відношення, що документ містить підпис прокурора

Також Росія обвинувачує Україну: у виведенні з робочого стану "Донецької фільтрувальної станції", яка забезпечує населення водою; у припиненні подачі води до Криму; у викраденні громадян РФ працівниками Служби безпеки України; у провокації зі сторони української влади хвилі біженців до Російської Федерації у кількості 2,5 млн осіб і витрат, пов’язаних з цим; у вбивстві та захопленні в заручники російських журналістів; у незаконному збору та публікації даних на веб-сайті "Миротворець"; у нападах на посольство РФ в Києві; у позбавленні частини мешканців Донецької та Луганської областей можливості брати участь у виборах до органів державної влади та місцевого самоврядування в Україні; у дискримінації та забороні російської мови.

Цікаво, що Росія намагається оскаржити в ЄСПЛ заборону діяльності телеканалів Першому каналу, ВГТРК, Звєзда, ТНТ, Рен-ТВ, ТВ-Центру, НТВ+, а також ставить в один ряд з ними 112 Ukraine, NewsOne та ZiK. І звинувачує Україну у завданні матеріальної шкоди російському бізнесу через заборону діяльності в Україні АО "Лукойл", АО "Сбербанк",  "Промінвестбанк", "ВТБ Банк", "БМ Банк", соціальної мережі "ВКонтакте", "Яндекс".

Ну, і, звісно, Росія покладає на Україну відповідальність за загибель пасажирів та екіпажу рейсу MH17 17 липня 2014 року та фальсифікацію доказів з метою звинуватити РФ.

Окрім самої цієї нікчемної скарги, російська прокуратура просить Європейський суд зобов’язати Україну вже зараз припинити порушення перерахованих Росією пунктів.

Однак вже перше враження від зазначених тез скарги, що це - збірка російських пропагандистських фейкових тверджень, які до права мають лише те відношення, що документ містить підпис прокурора.

З юридичної точки зору вона подана з порушенням усіх норм Регламенту, встановлених Європейським судом.

Так, Російська Федерація порушує положення ст. 35 Конвенції про захист прав людини та ст. 46 Регламенту Європейського суду з прав людини, які встановлюють правила прийнятності для скарги, зокрема шестимісячний строк для звернення із скаргою з моменту винесення національним органом остаточного рішення по справі та необхідність повного використання всіх засобів національного захисту. Тобто, РФ, як мінімум, пропустила строки звернення до Європейського суду. Ба більше, наразі відсутня інформація, на які саме рішення національних судів посилається Російська Федерація на підтвердження своїх скарг.

Цікаво також, що Росія у своїй скарзі до ЕСПЛ посилається на значну частину подій, які відбувалися та відбуваються на території України. Тобто Росія жодним чином не має права на це скаржитися.

Влада Російської Федерації ще у 2015 році узаконила своє право не виконувати рішень Європейського суду з прав людини на своїй території. Отже, існує чітка впевненість, що Європейський суд з прав людини взагалі відмовиться визнати скаргу РФ прийнятною та відмовиться розпочинати розгляд

Не пояснює РФ і те, чому російські компанії та фізичні особи, які нібито постраждали від України, самостійно не звернулися до Європейського суду з прав людини. Не кажучи вже про те, що є питання й до доказової бази, яку РФ подала до скарги. Принаймні не зрозуміло, наскільки її докази взагалі є допустимими та достатніми.

Ну, і наостанок, не зрозуміло, яку компенсацію за усі ці "порушення" Росія вимагає та вважає справедливою для себе.

Загалом варто пам’ятати, що влада Російської Федерації ще у 2015 році узаконила своє право не виконувати рішень Європейського суду з прав людини на своїй території. Отже, існує чітка впевненість, що Європейський суд з прав людини взагалі відмовиться визнати скаргу Російської Федерації прийнятною та відмовиться розпочинати розгляд.

Втім, можливо, що розгляд такої скарги в ЄСПЛ та рішення по ній стали б Україні в нагоді. Адже програш Росії, навіть зважаючи, що вона сама не планує виконувати рішень ЄСПЛ, дав би юридичні факти для оскарження її дій в інших справах, в яких Україна вже давно позивається до РФ.

Але найближчим часом від ЄСПЛ варто чекати відмову визнавати прийнятною скаргу РФ до України. Вся ця історія, окрім інформаційного галасу, немає жодних юридичних перспектив.

Павло Богомазов, адвокат