Секретний бронепоїзд Володимира Путіна ходив колами навколо бункера, не наважуючись заїхати всередину. Путін підозрював усіх оточуючих у тому, що вони таємно працюють на Буданова, і ламав голову над тим, як виявити зрадника. Головний радник президента РФ Іван Грозний радив напхати всім до рота паленого клоччя, Петро Перший - впасти в білу гарячку, а Катерина - перепихнутися з конем. Лавров від цього відчував себе незатишно. Медведєв ще не відійшов від 23 лютого, тому із задоволенням похмелявся й співав головну пісню Росії "Триста тридцять три", акомпануючи собі на гармошці.
- "На машині свастика, за кермом укроп, по полю по полюшку на колесах гроб! - пронизливо кричав Медведєв, намагаючись розтягувати гармонь якомога ширше. - А за цим полюшком колишній хуліган чітко скориговував..."
- Горілчаний стакан, - кисло закінчив Пригожин. - Ось чому в нас завжди що не пісня, то "Пілікала гармошка, грав акордеон, а маленький Антошка натягував гондон"?
- Я не гондон, - образився Медведєв.
- Та який з тебе гондон, - сказав Пригожин. - Це Шойгу гондон. Гей, чурко тувинська, де снаряди для вагнерів, чорт ти ібаний?
Шойгу у відповідь хитро підморгнув, але нічого не сказав, тому як був зайнятий тим, що надував трофейний гумовий "Хаймарс" у натуральну величину. Ці "Хаймарси" для укропів робили чехи, Шойгу і Конашенков знищили їх безліч, а один навіть змогли взяти в полон.
- Серед нас зрадник! - гаркнув Путін і важко закашлявся. - Буданов сказав, що хтось у моєму найближчому оточенні працює на укропів, і...
- Бреше, - рішуче сказала Маргарита Симоньян. - Ми всі тут як один, як спартанці, як триста...
- Відсмокчи у гармоніста! - пожартував Путін, як він завжди вмів, але потім знову став дуже серйозним. - Буданов ніколи не бреше.
- Маргарито, - грайливо сказав Медведєв, розтягуючи а, - ви чули, що сказав Владім Владімич? Як бачите, я гармоніст.
- А ну тихо всі! - гаркнув Путін і, дивлячись у порожній кут, пробурмотів: - ви впевнені, Іване Васильовичу?.. Так?.. Бобра?!. Геніально!
- З Іваном Грозним радиться, - шанобливо пояснив переляканій челяді Лавров. - А ви думали, я жартував, коли казав, що у Владім Владімича три радника - Іван Грозний, Катерина Вялікая і Петро Перший?
- Симоньян! - весело сказав Путін, дістаючи із сейфа дохлого гнилуватого бобра. - Їж бобра.
- Слухаюся, товаришу Начальнику! - гаркнула Симоньян, жадібно хапаючи бобра. - Як накажете приготувати? Я з пірі-пірі і хмелі-сунелі люблю.
- Хмелі-всунелі? - продовжував хвилюватися щасливий гармоніст Медведєв. - Пірі-Пірі? Чікі-пікі?
- Ні, - відрізав Путін. - Ось так прямо і їж, негайно. Ситуація напружена.
Симоньян слухняно відкусила голову бобра і стала жувати. Обличчя її позеленіло.
- Дуже смачно, товаришу Начальнику, - сказала вона, ледь стримуючи булькання. - На тжвжик чимось схоже. Така собі, знаєте, нотка кардамону...
Наступної миті вона засмикалася, упала на підлогу та померла. Медведєв схопився за голову.
- Ось як, значить, - задумливо пробурмотів Путін. - Хоча в цілому Іван Грозний був, звичайно, правий... Дорогі товариші! Мої великі радники, яких ви, безумовно, знаєте, радять мені піддавати усіх вас складним психологічним тестам на вірність, щоб виявити серед вас агента укропів, тож почнімо. Лавров!
- Владім Владімич, - поспішно сказав Лавров. - Якщо вам Катерина Вялікая нарадила якихось дурниць, то зовсім не обов'язково...
- Роздягайся, - крижаним тоном велів Путін, дістаючи із сейфа костюм коня. - І ось це вдягни.
Лавров, хникаючи, почав перевдягатися в коня.
- Дивний тест якийсь, - пробурчав Пригожин. - Навіщо Лаврова одягати конем? Це ж масло масляне.
- Дозвольте хоч покурити наостанок, - сказав голова МЗС, прилаштовуючи кінську голову.
- Постривай, зараз у Катьки запитаю, - сказав Путін, порадився з порожнечею й вигукнув: - Ні, не можна! Крапля нікотину вбиває ко...
Але Лавров уже затягнувся, розкашлявся й за хвилину впав мертвий поруч із забльованим трупом Маргарити Симоньян.
- От шкапа педальна, - розсерджено сказав Путін, - це ж була проста формальність, тест на командний дух, невже так складно було...
- Випробуй мене, командир, дон! - вигукнув Кадиров. - Я, дон, будь-який наказ, дон, навіть найважчий, дон, здавалося б невазможний, дон...
- Що ж, будь по-твоєму, - сказав Путін. - Ось тобі особливо важке завдання.
З цими словами він вивів із шафи білу вівцю й легенько підштовхнув її до Кадирова. Вівця була диво як гарна.
- Ні, ну це нечесно, - хіхікнув Пригожин. - Це ж якісь бджоли проти меду...
- А ось ни хачу! - раптово закобенився Кадиров. - Ни хачу, дон, і все. Цей ниприємний стериатип абражає мене ни на жарт, і я хачу заявити з цього приваду свій ришучий...
- Ну як хочеш, - несподівано легко погодився Путін. - Шановний патріарх Кирило, прошу вас, приступайте.
Патріарх Кирило зітхнув, перехрестився, сотворив молитву, задер рясу та рішуче возз'єднався з вівцею. Вівця закричала.
- Чого кричиш, сатана! - гримнув на неї Кирило. - Не подобається особливий шлях Росії? А коли розкол фанарський в православнном світі влаштовувала, коли Донбас вісім років бомбила і Москву спалювала, коли саму культуру російську знищувала, - тоді подобалося?!
- Гей, гей, шановний Патріарх, ви що робите?! - схаменувся Путін. - Завдання полягало зовсім в іншому! Припинити негайно!
- Ні вже, звільніть-с! - пробурчав Кирило, важко дихаючи.
Раптово побагровілий Кадиров, вивергаючи гортанні прокляття, вихопив кинджал, підскочив до Патріарха, схопив його за бороду й перерізав йому горлянку прямо в момент найвищого торжества російського православ'я.
- Кадиров, - вражено пробурмотів Путін, - ти чого... Ти навіщо?!
- А чиго він, дон, вівцю мій асквернив? - ревниво прогарчав Кадиров. - Вона мені, можна сказати, як донька.
- Так чого ти відмовлявся тоді? - здивувався Путін.
- А вам що, важко було мене трішки повмовляти? - ображено сказав дон. - Я що, повинен був ось так відразу падтвердити ниприємний стериатип, що...
Наступної миті заплакана вівця загарчала, підскочила до Кадирова і вирвала зубами його неприємний стереотип. Ринули потоки крові, дон упав на підлогу поруч із іншими трупами й засмикався в передсмертних конвульсіях.
- Ах ти коза драна! - обурився Пригожин і, підхопившись, ухопився за кувалду, але не тут-то було: якийсь чорт ібаний намазав її солідолом, і коли глава "Вагнера" щосили рвонув кувалду з підлоги, улюблений інструмент вислизнув у нього рук і проломив йому голову.
Шойгу, який весь цей час із хитринкою спостерігав за заклятим ворогом, щасливо зареготав, і від цього дмухнув у гумовий "Хаймарс" сильніше, ніж слід. Макет оглушливо вибухнув. Відірвана ударною хвилею голова міністра так званої оборони описала в повітрі дугу та впала в загальну купу.
- Гей, гей, товариші, легше... - запізно пробурмотів Путін. - Я ж так ніколи зрадника не знайду... Гей, є тут хто живий? Медведєв, ти де?
Ззаду зловісно щиркнула гармошка. Наступної миті її розтягнуті міхи обвилися довкола горла Путіна і почали стрімко стискатися, виконуючи головну російську пісню "Триста тридцять три".
- Триста тридцять три, з ночі до зорі! - пихтів Медведєв, щосили напружуючи накачані горілкою м'язи. - З ночі до зорі триста тридцять три! Це тобі за Симоньян. У нас з нею тільки почало накльовуватися, а ти, зі своїми голосами в голові...
Помітивши, що Путін уже помер, Медведєв втомлено викинув гармонь, плюхнувся в президентське крісло, порився в Путіна у сейфі, дістав пляшку горілки з биркою "Тест для Медведєва" і в три великі ковтки осушив її до дна. Поставивши порожній штоф на стіл, він побачив перед собою уявного Йосипа Кобзона. У руках той тримав гумові маски Івана Грозного, Катерини та Петра Першого.
- Привіт, - сказав Кобзон. - Хочеш поради щодо виявлення українського шпигуна?
- Постривай, так увесь цей час це був ти? - запізніло здогадався Медведєв. - І Іван Грозний, і...
- Ну, можна й так сказати, - зізнався Кобзон. - Знаєш, як мені там без вас нудно... Ну, точніше, було нудно. Так, і без тебе теж. Коротше, слухай, що треба робити...
...Наступного дня Медведєва знайшли повішеним.
Василь Рибніков
