Вирвавшись з-під фашистського ярма українських загарбників, вільний Донбас, нарешті, почав працювати на себе і на сьомий рік великої незалежності раптово виявив, що вся робота вдома вже перероблена, а трудові руки у нього все ще не для нудьги. Донецькі баби затужили.

Парадоксально, але факт: небувале благоденство, що звалилося на громадян звільненого Донбасу, застало їх у щасливий розплох. Ще зовсім, здавалося б, нещодавно, годуючи всю Україну, яка звикла жирувати на зморщеному тілі трудового гірника, жителі Лугандона мріяли якщо не померти в Росії, то хоча б просто померти і більше не мучитися під ненажерливою біндерівською п'ятою. На щастя, допоміг кривавий путч хунти: з першим же ветераном великої Вітчизняної війни, засмаженим на Майдані у власних трусиках, трудовий Донбас повстав, скинув з себе ненависні ланцюги заокеанського Києва і почав стрімко збагачуватися.

Ознаки відродження процвітання достатку проявляються тут сьогодні буквально у всьому

Як показала практика, це було зовсім не важко: як тільки  недостолиця так званої України перестала відбирати у шахтарів їх незліченні багатства і пропивати їх з гейєвропейськими дружками, шахтарі стали пропивати їх самі. У вільних республіках Лугандона настали огрядні роки, у всіх сферах народного господарства намітився розквіт перевиробництва.

Ситі донецькі люди їдуть до Росії як пани по безвізу, з однією ручною поклажею на всіх

Ознаки відродження процвітання достатку проявляються тут сьогодні буквально у всьому. Заводи розпиляли на металобрухт, тому що вони вже зробили все що потрібно, куди вже більше, транспорт зупинився, бо щасливим шахтарям стало нікуди більше поспішати, шахти полопалися від незліченних природних багатств. Розгодувавши за три щоки себе і свої сім'ї, трудівники Донбасу, втомившись жирувати без діла, потягнулися піднімати матінку Русь.

Улюбленці долі з вільних республік Донбасу чистять російські сортири на свіжому запашному повітрі під затишне дзюрчання мух

На відміну від жебраків українців, які нелегально пробираються на заробітки в Європу, ситі донецькі люди їдуть в Росію як пани, по безвізу, з однією ручною поклажею на всіх, і не аби куди, а лише в курортні зони на елітну інтелектуальну роботу. Нещодавно, наприклад, дві тисячі заможних шахтарів Лугандона були вивезені разом з манатками на пляжі сонячної Якутії рубати вугіллячко, заодно і здоров'я поправлять, і все це за рахунок наймача, ось соціальний захист у них який!

Поки дурні українці змивають унітази в сирій холодній Іспанії, улюбленці долі з вільних республік Донбасу чистять російські сортири на свіжому запашному повітрі під затишне дзюрчання мух, розвозять клієнтам макове молочко і травушку-мурашку, копають тайговий ягельок, грають з ведмедями в їжу... Перспективи приголомшують!

І дійшло благоденство руського миру вже до того, що польовий мер процвітаючої, але спорожнілої Макіївки із заможним прізвищем Голощапов, нарешті, не витримав, вибіг на пустельну вулицю і звернувся до місцевих баб із криком душі: "У мене прохання до кожної жінки Макіївки: не відпускайте своїх чоловіків на заробітки! Адже те, що чоловік поруч, - завжди радість у вашому домі. Він працюватиме на підприємствах міста Макіївки... На заробітках ваш чоловік знаходиться за тридев'ять земель від вас, а так він поруч!"

Сімейні свята, говорив Голощапов, робота в городі, спільне побиття дітей, вмовляв Голощапов, але марно. Що ж, якщо подумати, навіщо донецькій жінці чоловік, якщо у неї тепер є замість нього велика і могутня російська мова, яку ніхто не забороняє? Чи може бути в будинку більша радість, ніж піти на парад до Дня Перемоги, покласти ветерану, врешті-решт, отримати з Якутії похоронку на чоловіка, як в прекрасні роки великої вітчизняної війни? Просто так він, чи що, в Росії померти хотів? Ну ось, збулася мрія заповітна. Значить, не дарма все було, зовсім не дарма.

Добре, загалом, що від України-то проклятої відокремилися, тепер ніхто більше кров із трудового Донбасу не смокче. А гнус тайговий - це інше.

Василь Рибніков