2018 рік видався досить цікавим щодо переліку пам'ятних дат і ювілеїв. У цьому році виповнилось 100 років з дня затвердження Тризуба державним гербом Української Народної Республіки. 100 років Українського військово-морського флоту – 29 квітня 1918 року Чорноморський флот підняв українські прапори. 100 років з дня проголошення Гетьманом Павлом Скоропадським Української Держави. 100 років з дня випуску першої поштової марки України. 100 років з часу заснування Національного заслуженого академічного симфонічного оркестру України. 100 років з дня заснування Української академії наук (нині – Національна академія наук України). 100 років з дня заснування Українського телеграфного агентства (нині – Українське національне інформаційне агентство «Укрінформ»)…
Але є ще одне 100-річчя, яке не увійшло до переліку затверджених Верховною Радою України пам'ятних дат, але воно, без перебільшення, варте того, що про нього згадали.
Подорож в історію: буремна осінь 1918
17 вересня 1918 року в газеті «Одеський листок» з'явилося повідомлення про те, що 18 вересня вперше відкриє свої двері щойно заснований Одеський політехнічний інститут (нині – Національний політехнічний університет, найстаріший вищий технічний навчальний заклад півдня України). Часи були буремні – влада в Одесі потягом 1918 - 1920 років змінювалась з неймовірною швидкістю. УНР, «червоні», «білі», німці та Скоропадський, французький експедиційний корпус та Директорія змагались за контроль над стратегічно важливим містом. Як недивно, але саме час нетривалого Гетьманату Павла Скоропадського історики вважають одним із беззаперечних здобутків – час розбудови закладів освіти, науки і культури. Якщо говорити про вищу освіту, то за рішенням Скоропадського були відкриті нові університети в Києві, Кам’янці-Подільському, прийшлось заснування Академії наук України та відкриття ще цілої низки вищих учбових закладів.
Безпосереднім поштовхом до створення вищого технічного навчального закладу в Одесі вважається доповідь «Союзу студентів-техніків» під час обговорення питання заснування в південній Пальмирі політехнікуму на зібрані ініціативної групи громадських діячів. Наприкінці 1917 року в Одесі перебувала доволі значна кількість демобілізованих з армії студентів першого та другого курсів з різних технічних вузів. «Союз студентів-техніків» завчасно провів реєстрацію цих студентів та майбутніх абітурієнтів і розподілив їх за спеціальностями та курсами. 18 вересня 1918 року пройшли перші лекції. На факультетах почали своє навчання близько 920 студентів, а до професорсько-викладацької діяльності приступило 57 професорів, доцентів та викладачів, в допомогу їм стали 28 лаборантів та службовців.
На момент відкриття інститут складався з трьох факультетів: механічного з електромеханічним, суднобудівним та механічним відділеннями; інженерно-будівельний з інженерно-гідротехнічним і санітарно-технічним відділеннями; економічний з адміністративно-фінансовим і торговельно-промисловим відділеннями. Кожне відділення в свою чергу розгалужувалося на низку напрямів з метою підготовки спеціалістів у відповідних областях. А у 1964 році, за програмою підготовки кадрів для атомних електростанцій СРСР, була створена кафедра атомних електростанцій, яка стала стійким «ядром» наукового колективу (зараз вона входить до складу Інституту енергетики та інтегрованих систем управління ОНПУ).
100 років потому: осінь 2018
Одеська Політехніка завжди була та й досі утримує лідерські позиції щодо базової підготовки українських інженерів-атомників. Безумовно, що всі кафедри АЕС є освітньою базою для державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» з підготовки інженерних кадрів для ядерної енергетики України. Цьогоріч у рамках святкування 100-річчя Одеського політехнічного університету під час VI Міжнародної науково-практичної конференції «Безпека та ефективність атомної енергетики» в стінах ОНПУ можна було зустріти багатьох добре відомих у вузьких колах ядерних енергетиків України, колишнього СРСР і світу людей, які із задоволенням ділились спогадами, розмірковували про майбутнє та вітали свою alma mater.
Одним із таких людей є Микола Штейнберг професійна кар’єра якого вражає. Після закінчення Московського енергетичного інституту Микола Олександрович 12 років працював на ЧАЕС, пройшовши шлях від старшого інженера до начальника цеху. З травня 1986 р. до листопада 1987 р. обіймав посаду головного інженера ЧАЕС. Був заступником голови Державного комітету з нагляду за безпечним веденням робіт в атомній енергетиці СРСР та ідейним організатором і першим головою Держатомнагляду України, двічі заступником міністра палива та енергетики України. Зараз він постійний експерт, член групи консультантів гендиректора Міжнародного агентства з атомної енергії, а також консультує японський уряд у питаннях Фукусіми.
- Я не навчався в Одесі, але з нею мене багато чого пов’язує. Цікаві то були часи. Коли я тільки починав працювати в Україні на АЕС моїми колегами були переважно випускники з Росії: з Томська, з Уралу, з Пітеру та з Москви… Одеситів було дуже мало й це були випускники не ОНПУ, а Технологічного інституту харчової промисловості ім. М.В. Ломоносова. Саме в таких «непоказних вузах», за радянських часів та зважаючи на радянську «секретність», навчали майбутніх спеціалістів атомників. Ми позаочі називали його «м’ясо-молочної-холодильної-промисловості». Потім вже коли в 1980 році я став начальником цеху, за рік до пуску третього енергоблоку ЧАЕС, раптом, до мене прийшли 10 молодих спеціалістів з ОНПУ. Час занадто швидкоплинний, багатьох вже немає. Однак, сьогодні мені приємно тут бути, зустріти та поспілкуватись з тими, кого давно не бачив. Декого понад 20 років…
Привітатись з Миколою Олександровичем підійшов, теж колишній випускник ОНПУ, а нині директор з виробництва НАЕК «Енергоатом» Юрій Шейко і також не втримався від спогадів:
- З одеською Політехнікою мене пов’язує не тільки те, що нам було весело та цікаво тут навчатись – я зустрів тут своє кохання. Коли я був студентом четвертого курсу то страшенно закохався у свою майбутню дружину. Вона була студенткою третього курсу й теж навчалась на кафедрі атомних електростанцій. Ми разом вже 33 роки. Отже можу відверто сказати, що в свій час, обираючи до якого навчального закладу вступати, я вибрав не тільки те, чим буду займатись все своє життя – я обрав свою Долю.
Прикро, що в цьому році на кафедру АЕС прийшло лише 8 студентів – це не нормально. Вже з позиції не студента, а практика я можу чітко говорити про те, що якщо держава та Компанія зацікавлені у розвитку атомної галузі та в тому щоб вона була затребувана серед молоді, необхідно молодь зацікавити. Розповідати про атомну енергетику, про її новації та проекти. Якщо нічого не пояснювати, то звичайно, нікого не зацікавить ця спеціальність. Часи змінились. Нині молодим людям цікавіше бути економістом – рахувати гроші, або бути юристом - когось захищати, але вони мають усвідомлювати - якщо в країні не буде розвиватись промисловість, то нічого буде рахувати… У досягненні цієї мети має бути обопільне бажання як Політехніки, так і Компанії - прийняти рішення і працювати. Енергоатом вже декілька років поспіль реалізує різноманітні просвітницькі проекти серед молоді, найпотужніший з них «Весняна школа НАЕК «Енергоатом». Компанія з 2009 року тісно співпрацює з Київською Політехнікою, наші спеціалісти-практики читають лекції в КПІ. Звісно, що було б дуже непогано поширити таку практику і в Одесі.
Зранку, спізнюючись та шукаючи потрібний корпус Політехніки я вдало зупинила одного із студентів. Попрямували разом. Знайомство виявилось влучним. Моїм провідником-співрозмовником виявився студент четвертого курсу кафедри атомних електростанційОлександр Рибаков. Сашко розповів мені, що народився в місті Южноукраїнську, в якому жителі розподіляються на тих, хто працює на АЕС і тих, хто обслуговує АЕС. Що його батько працює на Южно-Українській АЕС. Що обрав свою спеціальність не заради продовження, так би мовити, родинної традиції, а тому, що йому з дитинства подобалась фізика, хімія та математика.
- Чотири роки тому, коли я приймав рішення де я хочу навчатись та, що мені дійсно цікаво батько дав мені пораду - спробувати поступити в одеську Політехніку на кафедру АЕС. Я ще жодного разу не пошкодував, що прийняв таке рішення. Це був мій цілком усвідомлений вибір. Мені дуже цікаво тут навчатись. Ще більш цікаво стало на третьому курсі, коли почалась спеціалізація і нам почали викладати профільні предмети. Сподіваюсь, що по закінченні навчання я зможу працювати на атомній станції. Дуже хочеться. Так, було б цікаво побачити світ та попрацювати в різних країнах на різних АЕС, але починати я точно буду з України. Дехто з моїх товаришів вважає, що повчившись п’ять років не годиться йти працювати обхідником на АЕС, так як це зазвичай буває після закінчення навчання. Вони хочуть зразу обіймати відповідальні та престижні посади, але мені здається, це не зовсім правильно – випускник, навіть відмінник, ще немає відповідного практичного досвіду, й дивлячись на свого батька я розумію, що робота на атомній станції, це дуже велика відповідальність. З одного боку прикро, що необхідно починати працювати з самого низу, але якщо я хочу в майбутньому обіймати керівні посади та управляти персоналом я маю знати яку роботу виконують люди на місцях. Адже як я можу наказувати коли в мене немає практичного розуміння про що йде мова, мені здається, таких керівників просто не будуть поважати.
Відверто кажучи розмовою з Сашком була приємно вражена та від себе особисто побажала йому щоб всі його сподівання здійснились як найшвидше, в тому числі й просування по кар’єрних сходинках на майбутній роботі. Бо як не крути, а майбутнє нашої держави залежить саме від такої відданої своїм переконанням молоді, яка робить усвідомлений вибір та впевнено крокує на шляху до своєї мети.
Насправді, якщо проаналізували кількісний та якісний склад випускників ОНПУ, що нині працюють на об’єктах ядерної енергетики України, то це понад 20% від всіх фахових випускників України. Підтвердженням високого рівня підготовки спеціалістів для атомної енергетики ОНПУ є той факт, що його випускники займають високі керівні посади і в НАЕК «Енергоатом», що є оператором усіх діючих АЕС України: президент Компанії Юрій Недашковський випускник 1983 р., головний інспектор – директор з безпеки Данко Білей випускник 1982 р., віце-президент Володимир Пишний випускник 1978 р. та багато ін. Крім того, троє з чотирьох директорів АЕС України теж є випускниками одеської Політехніки. Один з них директор Рівненської АЕС Павло Павлишин, який також розпочав свій трудовий шлях на АЕС після закінчення ОНПУ в 1992 році.
- З Одесою мене пов’язує багато неймовірно приємних спогадів. Тут, на першому році навчання я зустрів своє кохання, а вже наприкінці першого курсу одружився. Тут у мене народився син. Звідси я пішов армію, і повернувся сюди… Я давно не був в Одесі. Місто дуже змінилось. Щось у кращу сторону, щось в гіршу. Університет мені чомусь здався занадто сумним, напевно через те, що на рідній кафедрі мало студентів. Я думаю, що Енергоатом має долучитись до процесу відбору абітурієнтів, також мають долучитись організації, заклади та установи, що працюють у сфері використання ядерної енергії. Необхідно провести спільну роботу, бо кафедра сама вже не в змозі вирішити всі наболілі питання. Мені здається, що ми маємо повернутись до системи державного замовлення для того щоб у майбутньому не втратити персонал.
На Рівненській АЕС працює дуже багато випускників ОНПУ: переважно це інженерний персонал та наші хіміки. Нажаль, нині зарплата українських атомників неконкурентна, відверто кажучи, вона низька і це велика проблема, яка потребує негайного вирішення. Сьогодні молодь не хоче вступати на атомну спеціальність – мало хто хоче працювати заради ідеї без гідної оплати. РАЕС гарних спеціалістів забирає на роботу без конкурсу, але їх відверто мало. У минулому році до нас у реакторний цех прийшло двоє дуже гарних хлопців. Попрацювали місяць і поїхали за контрактом працювати за кордон де їм відразу, як молодим спеціалістам, запропонували 2 тисячі доларів зарплати. Їх можна зрозуміти. Та все ж таки хочу сподіватись на те, що все завжди змінюється на краще. Я впевнений - все має шанс на відновлення.
Вже наприкінці всіх урочистих заходів присвячених 100-річчю Одеського політехнічного університету до мене підійшов поважний чоловік та поцікавився хто я, та чому чіпляюся до всіх з диктофоном. Отримавши відповідь, він відрекомендувався та відверто образився, що я досі «його не спіймала, бо йому є, що розповісти». Поважним чоловіком виявився перший заступник директора міжнародного центру Всесвітньої асоціації операторів атомних електростанцій (МЦ ВАО АЕС) Анатолій Кириченко.
- Одеса – це моє все! 50 років тому я приїхав в Одесу з Казахстану вчитися на атомника. Сьогодні ми святкуємо 100 років Політехніки і в цьому є якась символічність. Мене тягнуло в Одесу завжди. Вступав я в «борошномельний імені Ломоносова». Саме там вчили майбутніх українських атомників. Потім, вже у 1971 році ми всією студентською юрбою переїхали до Політехніки. І закрутилось. У нас відразу ж з'явилось гасло: «Ми тут були! Це все наше! Ми кращі за всіх!» Звичайно ж цей вислів був жартівливий, але в дійсності він виявився пророцтвом. За підсумками наступного семестру наша кафедра атомників посіла перше місце у величезній Політехніці, в якій на той час вже навчалося понад 20 тисяч студентів. Мене і багатьох моїх друзів в атомній енергетиці приваблювала можливість бути краще за всіх та не такими як всі. Дівчата нас просто обожнювали. Варто тільки було сказати де ти навчаєшся – і все, побачення гарантоване.
Скажу відверто, коли я дізнався, що буде така конференція, то не зміг втриматися і не приїхати. Від ВАО АЕС я привіз нагороду Політехніці за величезний внесок у виховання найяскравіших особистостей атомної енергетики, що відомі в усьому світі. Я переконаний, що атомники змінюють світ в напрямку культури, інтелекту, відповідальності. Змінюють в напрямку майбутнього. Атомного майбутнього. Сьогодні ректор ОНПУ Геннадій Оборський сказав: «Ми - політехнічний університет - великі. Але маленький атомний напрямок поглинув нас». Я хочу побажати Університету, щоб інтелект, відповідальність, культура поглинули його повністю і він став прообразом яскравого майбутнього!
Звісно, що віце-президент НАЕК «Енергоатом»ВолодимирПишний, що в той час проходив повз нас, після таких емоційних слів із задоволенням приєднався до розмови. Він згадав, як у важкий для країни час, з 3 по 5 травня 2014 року, коли Росія окупувала Крим, Одеська політехніка, майже усім викладацьким колективом, у цілодобовому режимі приймала студентів з Севастопольського національного технічного університету. Зустрічали, розселяли та надавали все необхідне для облаштування нормального життя понад 300 студентів.
- Найбільше надбання одеської Політехніки, її професорсько-викладацький склад. За сто років, в університеті склалась культура та система цінностей і принципів, які поділяються і підтримуються всіма членами університетської спільноти, об’єднують в собі професійну, організаційну, комунікативну, інформаційну і моральну культуру освітянської та студентської субкультури, якими можуть похвалитися тільки вищі навчальні заклади, що вже перетнули п’ятдесятирічний рубіж. Це заслуга професорсько-викладацького колективу – все залежить від людей!
Людей, здатних створити і підтримувати протягом багатьох років прекрасну студентську атмосферу, своєрідну «школу традицій». Це унікальні і незвичайні люди, справжні інтелектуали, які не шкодуючи свого часу завзято працювали зі студентами. Тисячі випускників, тисячі професіоналів які зараз працюють на благо України - її промислового і енергетичного потенціалу. Ці люди створили кафедру атомних електричних станцій, яка єдина, в колишньому Радянському союзі, готувала унікальних фахівців. Зараз практично весь висококваліфікований персонал, що працює на АЕС пострадянського простору, а також на багатьох АЕС в світі - це випускники ОНПУ. Я переконаний, що за умови співробітництва та підтримки з боку НАЕК «Енергоатом» кафедра буде розвиватись та заохочувати талановитих і завзятих студентів.
P.S. Нині Кафедра АЕС активно співпрацює з усіма АЕС України у питаннях підготовки кадрів та науково-технічної підтримки галузі. НАЕК «Енергоатом» щиро вдячна професорсько-викладацькому складу університету за нелегку працю і якісну підготовку студентів, за впевненість у майбутньому атомно-енергетичної галузі України, яке формується в стінах цього прекрасного учбового закладу.
P.P.S. До речі, в минулому році в міністерстві освіти була зареєстрована ініціатива щодо перейменування Одеської політехніки в Одеський політехнічний університет імені Павла Скоропадського. Історичні джерела підтверджують інформацію про те, що Гетьман Скоропадський, який є засновником Академії наук України, також причетний до заснування Одеського інституту. Особисто мені ця ініціатива подобається адже, ні для кого не секрет, що - ім’я визначає відповідальність. А хто, як не атомники добре знають та по справжньому розуміють значення слова – відповідальність…
Автор: Наталія ДЕГТЯРЕНКО, Київ-Одеса-Київ
