Місто Ізюм Харківської області російські війська окупували ще 2 квітня.
Як розповіла ВВС 52-річна мешканка міста Олена, яка втекла з донькою від окупантів, вулиці Ізюма були тижнями всіяні трупи розстріляних рашистами мирних людей. Місцеві ж намагалися не дивитись на них – мертвих не могли навіть поховати, оскільки це також було рівносильно загибелі.
"Трупи тижнями лежали на вулицях. Ми намагалися не дивитися на них, щоб не зійти з розуму. Не могли ховати мертвих, бо це теж було рівносильне загибелі. Обстріли йшли без перерви", – розповіла Олена.
Українці прямо в підвалі готували їжу на багатті та їли овочі, зібрані зі своїх городів. До укриття кожен приносив усе, що в нього було, ділилися з сусідами.
Жінка розказала, що російські військові виносили з будинків усе, роз'їжджали містом на викрадених авто із намальованими на них позначками "Z".
"Вони були озброєні і часто дуже п'яні. Було дуже страшно, коли твоєю вулицею їхав БТР і в ньому сиділи солдати з автоматами. Ми намагалися сховатися", – згадує Олена.
Олена згадує, як після двох місяців життя у підвалі дитячого садка, вона з донькою провели ще два напружені дні у колоні автомобілів, що прямували за організованим волонтерами маршрутом.
"Увесь цей час ми молилися", - розповідає 52-річна жінка, згадуючи, як вони проходили через численні російські блокпости.
"Ми думали, що це наші останні хвилини. Це було надзвичайно страшно, але нам пощастило", - говорить жінка.
Коли бойовики запитували їх, куди вони їдуть, група переконувала солдатів, що прямують до Росії. На одному блокпосту окупанти переглянули телефон доньки Олени й розлютилися, побачивши повідомлення друзям про ситуацію в Ізюмі. На щастя, їм вдало дісталася Полтави.
"Почувалася так, ніби втратила все, і не можу забути той жах, через який пройшла у своєму рідному місті після початку війни", - наголосила Олена.
Інша мешканка Ізюму Катерина розказала, що в окупованому Росією місті залишилася її мама. Сама жінка втекла з чоловіком і двома дітьми ще на початку березня.
"Вона дзвонить мені час від часу – іноді раз на тиждень. Навіть зараз, коли я в безпеці, не можу почуватися на 100% добре, тому що моя мама залишилася в неіснуючому місті", – зізналася Катерина.
На запитання про те, чому мама не виїхала з ними, Катерина каже, що було надто пізно: частину Ізюма, де жила мама, росіяни окупували відразу, а людям просто заборонили виходити з дому.
Родина Катерини вибиралася із зони бойових дій надзвичайно складно: спочатку майже тиждень ховалися у підвалі. А коли всього за 500 метрів від їхнього будинку впала російська бомба, зрозуміли, підвал не витримає.
Зібралися за 15 хвилин, взяли лише дитячі речі. Коли тікали, чули, як над її головою розриваються снаряди.
Після евакуації і Катерина, і Олена кажуть, що їм пощастило вирватися з окупації. Проте спогади про мирний час в рідному Ізюмі не дають спокою.
"Ми не розуміли, як нам пощастило. Тепер я розумію, що жила в раю", – згадує Олена довоєнні часи.
Нагадаємо, за даними головнокомандувача Збройних Сил України Валерія Залужного 5 травня Сили оборони України почали контрнаступальні дії на Харківському та Ізюмському напрямках.
Російські сили навколо Ізюма залишаються в глухому куті, і додаткові розрізнені підкріплення навряд чи дозволять відновити наступ.
Через контрнаступ ЗСУ окупанти підірвали три мости.
