Чинна влада продовжує фонтанувати «реформаторським» креативом, від якого українці не знають, чи сміятися, чи плакати. Нещодавно ньюзмейкером став міністр юстиції Денис Малюська, який почав продавати подарункові сертифікати на відсидку у VIP-камері - з «євроремонтом», м’якими нарами, людським туалетом і гарячим душем, кондиціонером і телевізором. Мовляв, тюремні сертифікати можна буде дарувати чиновникам на їхні дні народження. А, наприклад, «приїжджаючи в Одесу, до стандартного набору плавок, сонцезахисних крему та окулярів, тепер слід додавати сертифікат на платну камеру».

За цієї «філософії» в’язень в Україні повинен спокутувати свою провину не лише тим, що позбавлений волі й свободи пересування (як у цивілізованих країнах Заходу), а насамперед, перебуваючи в нестерпних умовах

Але, як випливає з його посту у Фейсбуці, сам міністр чомусь не знає, чи існують VIP-камери у цивілізованих країнах Євросоюзу й Північної Америки. Можливо, саме тому він і пропонує Україні запозичити досвід латиноамериканських країн, де очільники наркокартелів відсиджують свої тюремні строки в камерах, що за умовами нагадують номери в 5-зіркових готелях?

Сама ідея й формат сюрреалістичного висловлювання міністра юстиції Дениса Малюськи демонструють погано прихований цинізм топ-чиновників у їхньому ставленні до українців. І ось чому:

  • якій людині при здоровому глузді спаде на думку подарувати родичу і знайомому сертифікат на перебування у в’язниці? Чи не виглядає це так, ніби заздалегідь подарувати людині труну на день народження?
  • чи масово знадобляться подарункові сертифікати чиновникам-корупціонерам? Навряд. Адже, вони сьогодні, як правило, вносять заставу з награбованих коштів і спокійнісінько собі виходять на волю. Та й чи може хто-небудь назвати хоч одного топ-чиновника, якого засудили за останні кілька років до «стаціонарного» тюремного ув’язнення? Який же тоді сенс в хайпових VIP-сертифікатах? Адже, більшість в’язнів СІЗО продовжуватиме гнити в жахливих, занедбаних камерах, подекуди, ще дореволюційних!
  • чи не вбачає міністр Малюська першочерговим завданням реформи пенітенціарної системи забезпечення пристойних побутових умов і європейських стандартів для всіх українських в’язнів, а не лише VIP-камер для обраних за гроші? Адже, справедливим є соціологічне твердження, що умови перебування людей у в’язниці концентровано віддзеркалюють наріжні проблеми суспільства. Тобто, яке ставлення топ-чиновників до в’язнів, таке й до решти знедолених в Україні!

Отже, чи не потрібно змінювати в Україні, передусім, саму парадигму виконання покарань, яка в нашій державі і досі лишається сталінською? За цієї «філософії» в’язень в Україні повинен спокутувати свою провину не лише тим, що позбавлений волі й свободи пересування (як у цивілізованих країнах Заходу), а насамперед, перебуваючи в нестерпних умовах, коли стіни в тюремних приміщеннях вражені грибком, коли камери переповнені вщерть, коли замість нормального харчування - тюремна баланда, коли відсутня якісна медична допомога і можна заразитися будь-чим… Та й самі будівлі СІЗО (на кшталт Лук’янівського) ззовні й усередині нагадують справдешні локації з фільмів жахів.

З цим щось буде робитися в Україні за каденції пана Малюськи як міністра юстиції?

На противагу Україні, умови навіть для вбивць, визнаних неосудними, наприклад, у спеціальному суперзакритому закладі «Rampton Hospital» (Великобританія) нагадують проживання у пристойному українському санаторії. А в міській в’язниці британського Ноттінгема, чи в корекційній установі для неповнолітніх в місті Реджайна (Канада) засуджені живуть у пристойних, «тризіркових» камерах, максимум, дві особи. Приміщення ж для харчування й номенклатура меню в ноттінгемській установі практично на рівні українського ресторану швидкого харчування.

Чому позбавленим волі у цивілізованих країнах створюють гідні умови перебування в ув’язненні? Насамперед, тому, що метою тамтешньої корекційної системи є надання шансів для людини виправитися

Загалом, умови проживання засуджених в провідних країнах ЄС намагаються максимально наблизити до життя на свободі. Камери тюрем — звичайні житлові кімнати, оснащені санітарними вузлами, газовими чи електричними плитами, меблями. Засуджені можуть мати комп’ютери, телевізори, магнітофони, іншу техніку. І все це тамтешні міністри юстиції (справедливості), на відміну від їхнього українського колеги, не називають VIP-камерами. Наприклад, у Швеції, чи Швейцарії 80-90% пенітенціарних закладів забезпечують одномісне розміщення засуджених, а у випадку проживання таких осіб по двоє-троє, обов’язковою є їхня згода. І сплять вони лише на одноярусних ліжках! У тих же таки шведських в’язницях типовою є можливість самостійно готувати їжу з продуктів, виданих тюремною адміністрацією або придбаних в магазині, на спеціально обладнаних кухнях, інтер’єр яких максимально наближений до домашніх.

Чому позбавленим волі у цивілізованих країнах створюють гідні умови перебування в ув’язненні? Насамперед, тому, що метою тамтешньої корекційної системи є надання шансів для людини виправитися, повноцінно інтегруватися в суспільство після виходу на свободу, і далі лишатися корисними суспільству. Ніхто не стверджує, що у в’язницях ЄС, чи Північної Америки – рай, проте для українських в’язнів вони можуть здатися санаторіями.

Натомість, в українських виправних закладах найчастіше в’язні сплять у «бараках» казармового типу по кілька десятків чоловік, ще й на двоярусних ліжках – типово для сталінської юстиції! Фактично в українських «виправних» закладах, де більшість в’язнів засуджені  за крадіжку, чи хуліганство, проблема злочинності заганяється всередину – про жодне перевиховання ув’язнених не йдеться. Більшість з них виходить з тюрми озлобленими на державу й суспільство. Доволі часто ці люди знову повертаються на кримінальну стезю, стаючи безнадійними рецидивістами. То чи не з цього слід розпочинати  реформу вітчизняної пенітенціарної системи панові Малюсьці, а не з VIP-камер?

Україна протягом кількох років поспіль входить до топ-десятки країн з найбільшою кількістю ув’язнених. Так, згідно зі звітом Ради Європи за 2019 рік в нашій країні за гратами перебувало 52 973 особи. Окрім того,  показник розміщення людей за гратами в Україні (125,7 ув’язнених на 100 тисяч населення) є вищим за середній показник по Європі – 106 в’язнів на 100 тисяч громадян. Не секрет, що в Україні людину можуть тримати в СІЗО роками, коли, згідно з ч. 1 ст. 294 КПК слідчий суддя може продовжувати строки досудового розслідування необмежену кількість разів - за клопотанням прокурора, або слідчого.

То, може, потрібно спочатку в нашій державі реформувати систему кримінальної юстиції, аби зменшити кількість запроторених за ґрати ще до судового вироку?

Водночас, в країнах ЄС, чи Британської Співдружності аналогічні справи можуть бути розслідувані протягом місяця-двох. Та й тамтешні суди не затягують розгляд кримінальних справ на кілька років, як це на кожному кроці трапляється в Україні.

То, може, потрібно спочатку в нашій державі реформувати систему кримінальної юстиції, аби зменшити кількість запроторених за ґрати ще до судового вироку? А для решти - створити цивілізовані умови перебування в ув’язненні, як в англійських, чи шведських корекційних закладах? І тоді потреба в «елітних камерах» відпаде сама собою.

Насправді, Міністерству юстиції варто було би зробити, принаймні, такі три кроки. Перший - розробити за допомогою провідних вітчизняних та міжнародних експертів і представити суспільству реалістичну програму реформування пенітенціарної системи, з покроковими алгоритмами, строками і джерелами фінансування (наприклад, стільки-то будівель продаємо, в таких-то СІЗО, чи виправних закладах проводимо капітальний ремонт, стільки-то якісно відремонтованих камер вводимо в «експлуатацію») тощо.

Друге - зробити акцент на переведенні менеджменту СІЗО, колоній та виправних установ у формат державно-приватного партнерства – з широкими правами для бізнесу у використанні приміщень та іншої інфраструктури. За словами пана Малюськи, буцімто відбувається стрімкий рух у цьому напрямку. На ділі ж реформа традиційно гальмується застарілими бюрократичними нормами і відсутністю чітких алгоритмів дій. Потрібен реалістичний підхід, адже при наявності 183 установ кримінально-виконавчої служби, з просто-таки сміховинним фінансуванням пенітенціарної сфери на рівні 0,5% ВВП  (у поточному році виділено 6,8 млрд грн, з яких лише 212 млн грн – на капітальні видатки), оновити інфраструктуру на більш-менш пристойному рівні практично неможливо. При 50% зношеності основних фондів, державі потрібно діяти не просто швидко, а радикально: все, що можливо – передати в управління приватному бізнесу (як, наприклад, у Франції).

І третє - аби максимально оптимізувати бюджетні кошти, необхідно провести комплексний аудит установ кримінально-виконавчої сфери. Адже, існують небезпідставні підозри, що і тут не обходиться без масштабної корупції. Не виключаю, що в разі проведення такого аудиту виявиться, що і фактично виділених на пенітенціарну систему бюджетних коштів могло би вистачити на модернізацію суттєво більшої кількості об’єктів. 

Олег Тітамир, президент ГО «Українська організація захисту споживачів послуг»

Читайте останні новини України та світу на каналі УНІАН в Telegram